Вона мріяла про вогні цирку, про виступи на арені у променях софітів, про сміливі трюки під куполом, про оплески глядачів. А доля їй приготувала набагато коштовніший дарунок.
Вона отримала мрію, помножену на десятки інших мрій. Тепер її вихованці демонструють своє мистецтво під куполом цирку, виступають на арені цирків світу. Ніби сотні дитячих рук підхопили її мрію, підкинули її високо-високо вгору, і ця мрія розсипалася феєрверками і кожна іскорка запалила дитячі серця великою любов’ю до цирку.
Людмила Юріївна Фоменко, керівниця Народного колективу «Вогні цирку», засновниця зразкового дитячого колективу «Арлекіно», наставниця, яка закохала у мистецтво цирку сотні дітей, яка прославила Першотравенськ серед майстрів цирку світу, – людина-легенда.
1 листопада Людмила Юріївна відзначає свій ювілейний день народження. Її життя – яскраве щасливе життя успішної людини, яка присвятила себе улюбленій справі.
До циркового гуртка за компанією з подружкою
Мелітополь, 1965 рік. Знайомство Людмили із цирковим мистецтвом відбулося, коли дівчина навчалася в 7 класі. Подружка Галка частенько забігала взяти почитати книгу із домашньої бібліотеки Люди. Того разу її зацікавила яскрава обкладинка «Під куполом цирку». Галка взяла книжку, а через деякий час приходить із палаючими очима й говорить:
– У нас у місті відкривають цирковий гурток! Ходімо запишемося!
Люда без особливої радості відповіла:
– Ну, ти йди, ти ж симпатична дівчина, струнка, гнучка. А я – ні. Яка з мене циркачка?
Зіграла тут свою роль підліткова невпевненість, незадоволеність своєю зовнішністю. Довго Людмила відмовлялася, та подруга не відставала:
– Ну, будь ласка, Людо, я боюсь одна йти. А мені так хочеться! Давай разом!
Пішли разом записуватися у гурток. Дійсно, керівника зацікавила подружка, побачив він у ній відповідні дані для заняття. Але й Людмилу зарахували. Люда тоді подумала: «Не сподобається – залишу у будь-який час». А трапилося навпаки – подружка згодом залишила заняття, а Люда захопилася всерйоз і йти із колективу зовсім не хотілося. Спочатку вчилася жонглювати, а потім опанувала й мистецтво вільної проволоки. Почалися виступи на сцені, і це додавало наснаги.
Людмила Юріївна згадує:
– Заняття відбувалися від 18-ї до 21-ї вечора, тричі на тиждень. Керівник був дуже строгий, та по-іншому й бути не могло. До виступів ми готувалися дуже ретельно. Збоїв і похибок не повинно бути.
У цирковому колективі зустріла свою долю
Раніше за Людмилу у колектив прийшов Дмитро Фоменко. Він приїхав з Петропавлівки до Мелітополя вступати до педінституту. Не вступив, залишився працювати у місті, а ввечері займався у цирковому колективі. Особливо майстерно вдавалося Дмитру мистецтво пантоміми. А ще більше глядачі чекали його виступ з моноциклом (їзда на одному колесі).
– Зізнаюся, що в Діму я закохалася з першої зустрічі. Веселий, запальний, завжди позитивно налаштований, усміхнений. А серед циркових артистів йому не було рівних, – розповідає Людмила Юріївна.
Дмитро та Людмила почали зустрічатися, мріяли разом вступати до циркового училища. Про їхні почуття ніхто не знав в колективі. Свої зустрічі і плани закохані приховували, бо керівник не схвалював такі стосунки, які ведуть до того, що його артисти лишають колектив. Діма і Люда відвідували заняття, а після занять продовжували тренування і підготовку до вступу. Згадує Людмила, як Дмитро над яром натягував проволоку, щоб вона могла удосконалювати свої навички ходіння по проволоці.
Навчальних закладів, де вчили цирковому мистецтву, було небагато. Юні артисти мали великі амбіції: вирішили їхати відразу до столиці – в Москву. Дмитро пройшов відбір по мистецькому конкурсу, а Людмилі відмовили. Залишатися у столиці та навчатися без Люди, звісно, Дмитро не захотів. Людмила та Дмитро повертаються в Мелітополь. Рішення про одруження вони прийняли давно. Хоч для їхніх товаришів у колективі це було не очікувано. Найбільше все ж здивувався керівник колективу, коли отримав запрошення на весілля.
Чотири роки циркових гастролей містами країни
Та навіть щасливе одруження не змусило їх відмовитися від мрії виступати із цирковими номерами. І навіть невдала поїздка в столицю не підірвали віру в себе молодих артистів. Вони продовжують шукати шляхи реалізації своїх цілей. І справді з’явилася ще одна можливість займатися улюбленою справою.
Окрім колективів, що працювали в приміщенні цирку, існували й такі, які демонстрували циркове мистецтво на сцені. Дізналися, у яких саме містах є такі колективи, і вирішили їхати. Найближчим виявився Ростов-на-Дону. Тож молоде подружжя дуже швидко опинилося у цьому місті. Молоді артисти продемонстрували своє вміння перед адміністрацією колективу і були прийняті на роботу. Звичайно, треба було ще попрацювати над своїми цирковими номерами, щоб їх внесли в програму. Але труднощів Людмила та Дмитро не боялися. Головне, що вони були членами циркового колективу і попереду на них чекали справжні гастролі по всій країні.
– За чотири роки ми побували в багатьох містах нашої країни, – згадує Людмила Юріївна. – Виступали ми у парному жонглюванні, Діма у пантомімі, на моноциклі, я – на вільній проволоці. Режим виступів і тренувань був напруженим. Ми багато працювали, адже ідеальний виступ може забезпечити лише чіткі, до автоматизму вироблені навички і вміння. Втомлювалися, та швидко сили відновлювалися. Були молоді і щасливі. Про ті часи лишилися найкращі спогади.
Петропавлівка-Першотравенськ: циркові колективи
У 1974 році циркова сім’я змушена була зробити перерву і приїхати на батьківщину Дмитра в Петропавлівку із-за хвороби його матері. Молоді артисти вважали, що це ненадовго: валізи так і не розпаковували. Але відпустка затягнулася. Зрозуміли, що, певне, настав час зупинитися. Та творчі душі не знають спокою. Дмитро та Людмила вирішили створити цирковий колектив у Петропавлівці. Так вчорашні артисти відкрили у собі ще один талант – навчати тому, чому навчилися самі і чим володіли досконало.
Згодом сім’я Фоменко вирішила переїхати до Першотравенська. І своє життя у новому місті теж почали зі створення циркового колективу. Це був дійсно сімейний проєкт! Разом обговорювали, планували, набирали бажаючих. Вони були професіоналами у своїй справі із великим досвідом роботи. Але щоб навчати – треба бути двічі професіоналом. Одна справа – самому виконувати вправи, а зовсім інша – вчити дітей. Це і відповідальність, і безпека, і робота, і творчість.
Згадуючи перший рік роботи, Людмила Юріївна розповідає:
– Перед кожним заняттям ми з Дмитром радилися, як виконати ту чи іншу вправу. Згадували, як нас вчили, як ми робили. Літератури спеціальної було обмаль. Якщо вдавалося знайти якусь брошуру – це було щастям. Із заздрістю дивлюсь на сьогоднішні заняття, коли розроблені методики, коли кожну вправу можна детально розібрати, користуючись відеозаписами. А тоді було важко вчити, опираючись більше на свою інтуїцію і досвід.
«Вогні цирку»: визнання і нагороди
Крок за кроком, день за днем відбувалося становлення нового колективу. Заняття, тренування – все це важка праця. І виступи – короткі миті на сцені, підсумок довгих тижнів, а то й місяців роботи. Тепер жоден концерт у Першотравенську не обходився без виступів циркового колективу. Видовищність, сила і гармонія юних артистів цирку полонила першотравенців. Настав час вийти за межі міста – і перший успіх! Їх помітили, їх відзначили!
Скільки усього було концертів, конкурсів, фестивалів! Грамоти, відзнаки, нагороди, призи… Скільки їх отримали юні першотравенці на визначних мистецьких подіях! І врешті – визнання! Цирковий колектив «Вогні цирку» під керівництвом Людмили Юріївни Фоменко отримав звання Народний. Цирковий колектив «Вогні цирку» став відомим серед професіоналів. Його знали не лише в Україні, а й далеко за її межами. Двічі першотравенський колектив побував на Міжнародному фестивалі циркового мистецтва в Ризі і двічі посідав призові місця. Представники закордонних колективів після виступу наших артистів підходили до керівника, щоб висловити свою повагу і захоплення.
З часом Людмила Юріївна створила ще один цирковий колектив «Арлекіно» при Палаці «Молодь України». За багаторічну плідну працю у сфері культури та мистецтва, за внесок у розвиток підростаючого покоління Людмила Юріївна була нагороджена медаллю «За досягнення в самодіяльному мистецтві» та нагрудним знаком «За розвиток міста Першотравенськ». Окрім того, вона має цілу колекцію відзнак лауреатів фестивалів та конкурсів.
Любов до цирку у спадок дітям та онукам
Людмила Юріївна щаслива тим, що її справа продовжується в дітях. Діти – Юлія та Юрій – теж керівники циркових колективів. Юлія продовжує працювати з колективом «Арлекіно» в Першотравенську, а Юрій керівник гуртка в Петропавлівці. А діти завжди знайдуть підтримку у сімейному колі. І мама, Людмила Юріївна, і тато, Дмитро Іванович, із розумінням ставляться до потреб своїх дітей.
– Навіть не думала, що Юля теж буде займатися цирком. Я брала її на заняття і вона лише спостерігала. І так аж до 7 класу. А тут ми їдемо в Бердянськ колективом на два тижні. І їй так раптом захотілося з нами! Швиденько стала з усіма і почала тренуватися. За два тижні вона наздогнала усіх і надалі продовжила займатися в гуртку. А ось онука, коли підросла, і я її привела – та відразу стала до дітей. Декілька хвилин подивилася на них і почала виконувати за ними.
Радіє Людмила Юріївна, що у доньки виходить працювати з дітьми, тішиться, що й батьків уміє організувати, і вони теж як один великий колектив. Це дуже важливо, вважає. Пишається Людмила Юріївна своїми вихованцями, може дуже довго розповідати про них. Багато хто з них продовжив займатися цирковою справою. Їх виступи бачать на аренах цирку за кордоном і по Україні. А найголовніше – Людмила Юріївна подарувала дітям безцінні щасливі дні дитинства, коли діти спробували свої сили і могли продемонструвати свої вміння на сцені.
– Виходячи із свого досвіду, можу сказати, що немає дітей без іскорки таланту. Усі діти здібні від природи. Треба тільки розвинути ті здібності, треба навчити їх працювати. Адже цирк – це не лише овації і блискучі виступи на сцені. Це праця, кров і піт. А в нагороду за ці старання – грація, краса, гармонія!
