Анатолій Комок – наш земляк, закінчив Миколаївську середню школу. А нині його ім’я відоме за межами України. Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, лікар стоматолог-хірург (щелепно-лицевий хірург), 42 роки завідував відділенням щелепно-лицевої хірургії обласної лікарні ім. І. І. Мечникова. Автор більше 50 наукових робіт. Виступав з доповідями на міжнародних, українських та регіональних конгресах та конференціях.
Анатолій Семенович Комок – хірург зі світовим ім’ям. Його праці друкуються у фахових журналах, зустрічі з ним транслюються по телебаченню. За роки роботи хірургом виконав 19 500 операцій.
В музеї АТО є експозиція, присвячена жертовній праці лікарів обласної лікарні, яка в тяжкий для країни час стали військовим шпиталем. Серед портретів лікарів, які рятували життя воїнів, фото Анатолія Семеновича Комка.
– Війна дала нам новий невідомий раніше поштовх, який затребував новий об’єм необхідних навичок і знань, – говорить лікар. – Досвіду роботи у нас не було. До війни ми готові не були. Вибухові і вогнепальні поранення вимагають іншого підходу до лікування. Адже раніше ми мали справу лише з побутовими травмами. Поодинокими випадками поранення на полюванні, чи випадковий постріл.
Кафедри військово-польової медицини, які відкрилися відразу після Другої світової війни, з часом були закриті. Треба було вчитися заново. Досвід Другої світової війни був далеко у минулому. Медична література – застаріла. Та й зброя давно вже не така: удосконалена, безжальна, смертельна. Приїжджали лікарі з США, Німеччини, Австрії. Були й ті, що пам’ятали війни у В’єтнамі, Кореї. Вони мали досвід воєнної хірургії. У травні 2015-го в обласну лікарню почали поступати перші поранені. Їх ставало все більше. У день привозили до 20 солдат.
– Ми не просто працювали – ми жили у лікарні. Для нас не було ні дня, ні ночі. Оперували цілодобово. Це неможливо описати, – згадує Анатолій Комок. – Привозили поранених з комбінованими травмами – руки, ноги, голова, відсутність челюсті, язика. Навіть досвідчені хірурги, яким за життя багато чого довелося побачити, були вражені. Не було досвіду сортування, правильної організації лікування. Щодня проводили консиліуми, радилися, шукали рішення.
Вперше хірурги зіткнулися і з пораненням сучасною зброєю. За рахунок зменшення ваги та збільшенням швидкості польоту куля утворює складний канал руху, багатооскольчате руйнування кісток, пошкоджує судинно-нервові пучки, зумовлює сильні розриви судин шиї та голови.
– Коли куля потрапляла в одну щелепу, вона дробила і верхню, й нижню, – пояснює лікар. – Оперувати такі поранення дуже важко, доводиться по частинках складати кістки щелепи, встановлюючи титанові пластини.
Лише у відділенні щелепно-лицьової хірургії було зроблено 111 операцій. А більша частина поранених мали інші рани й травми. Тоді хірурги йшли оперувати в інше відділення. Багато поранених знаходилося в реанімації. Всього хірурги щелепно-лицьового відділення зробили 600 операцій.
– Жоден поранений у нас не помер – це найголовніше. «Наші герої не повинні соромитися свого обличчя» – так сформулювали принцип роботи лікарі-хірурги.
Анатолій Семенович говорить, що як би не важко було робити операцію, та ще важче було лікувати в післяопераційний період. Адже поранених привозили не відразу, пил, бруд на відкритих ранах лише ускладнювали процес одужання. Догляд медичних сестер та санітарок допомагав стати на ноги. Поранених після операції треба було підтримувати, годувати.
– Волонтери – особлива тема, – стверджує Анатолій Семенович. – У перші дні не вистачало медичних препаратів, титанових пластин для операцій. Звичайні жителі міста й області приходили й приносили ліки, матеріали, допомагали санітаркам доглядати за пораненими.
Найтяжчим був 2015-й рік. Відділення продовжує працювати з тими пораненими, яким зробили операцію, а через певний час треба знову пройти лікування. Медичні працівники відділення щелепно-лицьової хірургії стояли на передовій, так само, як і наші захисники на вогневих рубежах. Обласна лікарня імені Мечникова на сьогодні працює як один із кращих шпиталів країни. Лікарі роблять неймовірні зусилля, щоб повернути життя воїнам.
