Ви зараз переглядаєте Творчість Тараса ШЕВЧЕНКА надихає на боротьбу проти гніту московитів

Творчість Тараса ШЕВЧЕНКА надихає на боротьбу проти гніту московитів

До березневих Шевченківських днів директорка Петропавлівського краєзнавчого музею ділиться із земляками своїми роздумами про творчість Великого Кобзаря українського народу Тараса Шевченка, який усім серцем вболівав за долю України. Публікація Ніни Іванівни має назву «Московщина і Шевченко».

– Шановні співгромадяни, поки наші воїни тримають ворога на фронтах, ми не маємо складати рук, маємо боротися як можемо. Я прагну підтримати дух непримиримості українців, нашу віру у справедливість боротьби проти загарбників. Мені  закидали, що не цим зараз треба займатися, а я кажу – треба! Треба всіма засобами не допустити зневіри у правоті, підтримати дух фронту і тилу.

9 березня минає 208 років з дня народження Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка, який надихав український народ на боротьбу проти гніту московітів. Скажу просто: «І СЛОВО БОЄЦЬ!»

Що ми знаємо про взаємини Т.Г.Шевченка з московським краєм?

Найперше Московщина згадується в «Катерині» /1838-1839/ як визначення території і назви населення: «Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями, бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами», «Москаль любить, жартуючи… піде в свою Московщину…». В цих рядках недобре ставлення, навіть вороже до Московщини і до її населення. Т.Г. Шевченко у переписці з братом Микитою просив»…напиши до мене так, я  до тебе пишу, не по-московському, а по нашому, бо москалі – чужі люди, тяжко з ними жити, нема з ким поплакати, ні поговорити», «…щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським».

 Чи ж тільки в потерпанні за долю обманутої Катерини справа? Може проблема виглядає глибше?

Звичайно, проблема постає ширше, це проблема рідної мови, рідного слова, яке в Московщині можна почути хіба  «через папір». З листування Шевченка постає національний поет, який усьому світові доводив, що «малороси» – українці, здатні говорити  «по-своєму», а не «по-московському». Як не намагалися космополіти перетворити його на двомовного поета (виступ В. Щербицького в 1988 році на догоду московському центру: «…Тарас Шевченко є взірцем… українсько-російської двомовності, і саме цьому його треба наслідувати…»), але нічого не вийшло. Сам термін «Московщина» в поемі «Катерина» згадується більше 15 разів, і жодного разу – з повагою.  Ось яскраве ставлення до самого терміну «Московщина»: «…шлях на Московщину… знаю його, знаю!  Аж на серці похолоне, як його згадаю».

Як ставився Великий Кобзар до Московії?

Згадуючи свої мандри кріпака – козачка в обозі пана Енгельгарда в Росію з Вільшаної (1829) до Петербурга (1832), давав «шляху на Московщину» досить широку характеристику: «на край світа, в Московщину». Таким чином – Петербург, який уже 130 років був столицею російської держави, Шевченко включає до ворожого поняття «Московщина». А Москва уже тоді ментально вважала себе столицею імперії. Це відчувалось у щоденному настрої московітів завжди. Пам’ятаю, в 1990 році, коли разом зі своїм класом відвідала столицю СРСР з екскурсією, я почула, як старі жінки ображали моїх вихованців, коли ми, учителі з України, яка споконвіку годувала Москву своїм хлібом, попрохали дозволу в людей з черги, щоб скоріше обслужили дітей біля кіоска з морозивом. Літні жінки обурилися на таке нечуване зухвальство. Намагаючись достукатися до совісті москвичів, я сказала, що ці діти, щоб побачити столицю, цілий місяць сапали в полі та заробляли на поїздку: «Ну и бегали бы там по степи со своими тяпками, чего сюда приперлись, не купишь за ними ничего…».  А може вони обурилися, бо я говорила українською? На все життя в мене залишилася недобра згадка про той випадок. Для Шевченка його власна подорож теж, як «лиха дорога» лягла в основу опису шляху Катерини в ту «саму Москву».

Чи змінив Шевченко своє ставлення до Московщини з часом?

Ні, не змінив. Візьмемо його  вірш «Титарівна – Немирівна» (1860), в якому жінка: «…гаптує хустину, та колише московщеня, малую дитину». Через поезію на теми долі нещасних українок, поет намагався показати своє ставлення до всього московського, вважаючи спілкування з ним тяжким гріхом. «Чигирине, Чигирине…», «Розрита могила», «Великий льох» та інші антимосковські поезії – продовження незмінного ставлення поета до Москви, як до ворога. Сьогодні Шевченкова «Катерина» та інші подібні до неї  його твори сприймаються як такі, що символізують гірку долю України, поневоленої, приниженої Московщиною.

Майже в кожному творі Тарас Шевченко закликає до боротьби за волю України та її народу. «Поховайте, та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте…». Він мріяв про те, про що й ми: про велику, вільну сім’ю.

Залишити відповідь