О, Боже! Зупини ту чорну птаху, Що носить вісті чорні по землі! Той день холодний одягнувся в траур Розтанув смутком у імлі. Пожовкло листя, зв’яло і опало… Мов свічка, згасло молоде життя… О, Боже правий, він прожив так мало! Летять у бездну мрії майбуття! Та ні не згасло! Обірвалося жорстоко! Жорстокий ворог його серце зупинив. Ну, а йому так мало років! Він ще й не жив, і не любив! А він ще сина не гойдав в колисці, Дружину під вінцем не обіймав. Смерть підійшла до нього близько… Ні, не її в обійми він чекав! А та, з косою, учепилась міцно! Над ліжком стала край безсилого від ран Й стояла, доки чорна-чорна звістка Не зруйнувала цей життєвий храм. Не стало сина, друга, брата… Затьмаривсь світ для рідних і близьких! Аби ти, Дімо, бачив, як багато У горі друзів і близьких твоїх! Тобі уже весни не зустрічати… І сонцю не радіти навесні… Лишились безутішні батько й мати, Згорьовані, немов в страшному сні. Вже сорок днів! І ти вже перед Богом Бог милосердний – все простить! Попереду – небесна йде дорога Бог бачив все - Він захистить! Бо знає Бог – віддав життя за Україну, За волю, незалежність, рідний край! І за матусю, рідну і єдину, Якій уже не скажеш: зустрічай! Тепер ти захисник в небеснім війську, Із неба будеш Україну боронить. Вклоняємось тобі, Герою, низько! А Перемогу нашу не спинить!
