22 листопада мама Дмитрія написала: «Мій рідний синочок! Вітаю тебе з днем сина! Бажаю тобі міцного здоров’я і щастя! Молюсь за тебе і чекаю додому». А 24 листопада Діма помер у шпиталі в Дніпрі від контузії. Мама й до цього часу не може зрозуміти, як так трапилося. Зовсім недавно вона відвідувала його в шпиталі, сподівалася, що він на лікуванні. А син вже після поранення був знову на передовій. І знову поранення! Знову контузія… Декілька днів на шпитальному ліжку… Боротьба за життя. Сили були нерівні. Серце не витримало – помер.
Згадує мама Катерина Плюта, що під час відвідування сина у Дніпрі Діма багато говорив, ніби намагався виговорити все, що на душі. А то раптом замовкав і довго дивився в одну точку. Мама намагалася заспокоїти його, поговорити з ним. А він все бідкався, що дуже довго знаходиться в шпиталі, що там, на фронті, його друзі воюють, а він тут. І все повторював: «Що я тут ходжу один із кутка в куток. Я вже все обійшов. Не можу я так – без завдань. Я повинен виконувати бойові завдання»
Пізніше товариші розкажуть мамі, що Діму після лікування відпускали на три дні додому. А він відмовився від відпустки. «Не хочу розслаблятися», – говорив. І відразу – на бойові позиції. Жалкує мама, що не попрощалися перед відправкою, плаче, що не знала, що вже декілька днів поранений лежить зовсім поряд у шпиталі. А коли повідомили про смерть сина, не могла повірити і говорила: «Неправда! Це не він! Я недавно його бачила!»
Довгі паперові тяжби, доки змогла мати забрати сина для поховання. Більше 10 днів чекання і страждання. А в пам’яті – дитячі роки, перші слова, ігри, пустощі. Лишилися спогади та світлини із фронту. Діма надсилав мамі фото, на яких він завжди посміхався, і завжди писав: «Мамо, все добре! Не хвилюйся!». Був турботливим сином, хвилювався за маму, сестричку. Завжди запитував, як справи, як здоров’я.
Особливо зворушливе фото і відео, де Діма із песиком в окопі. По телефону розповів, що пес сам стрибнув в окоп, коли почалися обстріли. Діма обіймає песика і заспокоює його. Посміхається добрими очима, міцніше притискає переляканого до себе. Таким – доброзичливим, незлобливим, дружелюбним – пам’ятають Діму друзі. Навчався в Коханівській школі, потім – в Хорошівській. Гостював у бабусі й дідуся в Богдано-Вербках. Завжди скрізь мав товаришів. Поважали однолітки за веселу вдачу, вміння дружити і почуття гумору. Вчителі згадують працелюбним і скромним.
Після школи навчався в гірничому ліцеї, працював на шахті ШУ «Дніпровське». Від 2020 року служив в армії за контрактом, був учасником АТО. Війну зустрів на бойовому посту на Донеччині. Там до останнього захищав рубежі Батьківщини. Смертельного поранення не витримало серце.
Таке коротке життя звичайного хлопця, який став на захист Батьківщини, і у жорстокій боротьбі з ворогом віддав життя за Україну. Було Дмитрію Плюті всього лиш 24 роки
Низький уклін батькам за сина-героя! Співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять Герою!
