Більше місяця у шпиталі, а думками там, поряд зі своїми побратимами.
– Наступ продовжують! Йдуть вперед! Ще трішки – і Херсон! Є! Є Херсон! Наш прапор над Херсоном! – Дмитро навіть відвертається, приховуючи сльози.
Жорстокі бої почалися давно, і було там дуже жарко. Спекотне літо змінила осінь, а ставало ще більш гаряче. Дмитро називає населені пункти, які вони звільняли. Вивчив усі назви навіть найменших сіл Херсонщини, бо за кожне точилися бої. Щодалі поступ наших військ ставав впевненішим – село за селом, місто за містом поверталися додому і жовто-блакитні прапори майоріли в синьому небі.
Дмитро Докійчук – захисник України від 2014 року. Учасник АТО, танкіст. Його частина стояла під стінами Маріуполя, і ворог не зміг їх здолати. Від початку війни 2022-го року Дмитро воює на Херсонщині. Далеко від рідного дому, на передових позиціях. Неодноразово разом із побратимами виконував бойові завдання, виходячи в тил ворога на кілометри від нульових рубежів. Бог беріг – і завжди повертався. Наша техніка йшла впевнено вперед, а ворог не припиняв обстріли ні на мить.
Бій 1 жовтня запам’ятає надовго. Дмитро був в екіпажі БТР, коли ворожий снаряд влучив в машину. Знесло верх БТРа, хлопців поранило осколками. Дмитро зумів вибратися з машини. Що трапилося – відразу не відчув. Йшов, а кров йшла горлом. Дихати нічим. Зрозумів, що отримав поранення в шию і спину, та все ж йшов до своїх. Втратив свідомість, лише коли дійшов до цілі. Запам’ятав тільки, що почали бинтувати рану. А далі – темінь.
Шпиталь в Кривому Розі. Перша допомога, визначення діагнозу – і відправлення на лікування у Вінницю. Довгі дні в шпиталі, процедури, операції по вилученню осколків.
– Найменші так і лишилися в спині та шиї. Так менше шкоди, аніж розрізати й діставати їх, – пояснює Дмитро.
Після лікування в шпиталі отримав відпустку на один місяць. Сьогодні приїхав додому в Хороше. Це вдруге за вісім місяців. Після відпустки знову на комісію в лікарню. Процес одужання тривалий, непростий. Поранення серйозне, тому й не проходять головні болі, порушився слух. Та Дмитро не любить говорити про себе та свої відчуття.
Сьогодні його переповнює радість:
– Херсонщину визволяють! Херсон наші взяли!
Ось про це він може говорити багато! Про побратимів, що рідніші за рідних. Про бойове братерство і про взаємовиручку. Про волонтерів, які дуже допомагають. Про те, що війна розставила все по місцях і тепер кожна людина проявила свою суть. І в цих словах віра в праведність своєї справи, в силу нашої армії, мужність нашого народу.
