Альона Мішуровська, вчитель німецької мови Петропавлівського ліцею №2. Навчалася у Полтавському Національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка. Зараз навчається на магістратурі за спеціальністю «Магістр з середньої освіти англійської мови».
Що вплинуло на Ваш вибір вчительської професії? Хотіли бути педагогом зі школи?
На вибір моєї професії, найперше, вплинула школа, в якій я навчалася. Це Петропавлівська ЗОШ №1. І, по-друге, це моя мама. У мене була гарна вчителька англійської мови, яка навчала нас з другого класу. Це Пшонік Тетяна Миколаївна. Завдяки їй, та Гаркуші Оксані Миколаївні, я зрозуміла, що англійська мова – це те, чим я хочу займатися. А про вчительську діяльність я задумалася десь у 10-11 класі, коли Корнілова Наталя Вікторівна, дивлячись на мене, сказала, що я буду вчителькою. Я до останнього заперечувала і не погоджувалася з нею. Я говорила всім, що буду перекладачем. І все-таки з часом я зрозуміла, що вчитель – це моє покликання. Через рік після навчання у виші я прийшла до своєї школи, до Наталії Вікторівни, і сказала, що я буду вчителем!
Хто з учителів був для Вас зразком цієї дивовижної професії? На кого зі своїх наставників хотіли бути схожими?
Мабуть, більше всього хотіла бути схожою на Корнілову Наталю Вікторівну. Мені завжди подобалося, як вона спілкується з учнями. І, звісно, на мого класного керівника – Бут Раїсу Анатоліївну. Вона була нам прикладом, як вчитель, вона може бути одночасно і суворою, і ставитися до нас з любов’ю, як до своїх дітей. А от у виші була викладачка англійської мови, Вейневцева Євгенія Володимирівна, яка на власному прикладі показала, як треба спілкуватися зі студентами, щоб тебе поважали і одночасно любили як вчителя. Завдяки її методиці викладання, я навчилася успішно доносити матеріал своїм учням.
Чи легко було навчатися у школі, виші? Які предмети вважали улюбленими?
У школі навчатися було легше, ніж у виші. Звичайно, у школі за тобою більше доглядають, жаліють та допомагають. Навіть, якщо учень не готовий до уроку, то все одно можна схитрувати та отримати позитивний бал. В університеті так не вийде, якщо ти не вивчив матеріал – то несеш за це відповідальність. І ніхто тебе няньчити не буде. В універі було важче, адже у школі ми опановували одну мову. А у виші ми вивчали німецьку мову, латинь, давньоанглійську мову. І це все накладалося одне на одне, бувало плуталися у мовах. Але з часом все стало на свої місця. Улюбленими предметами у школі були англійська мова, математика і зарубіжна література, а в університеті, звісно, іноземні мови.
Коли прийшли працювати до школи, відчули різницю – бути учнем і бути вчителем?
Аякже! Ти відчуваєш цю різницю у зоні відповідальності. Якщо в школі учень сам несе відповідальність за свої досягнення, то вчитель повинен брати на себе всю відповідальність за своїх дітей, яких навчає. Ти не можеш не підготуватися до уроку і сказати, що вивчиш предмет наступного уроку, як це інколи ми робили у школі. Бо коли ти вже вчитель, розумієш, що тобі треба навчити дітей, докласти певних зусиль у цьому. У кінцевому результаті успішність твоїх учнів – це твої зусилля та професіоналізм.
Як Вас сприйняли учні на Вашому першому уроці роботи вчителем? Хвилювалися?
Мій перший урок був зі студентами в університеті, де я навчалася. Тоді я була на третьому курсі, і наш викладач дозволив нам провести пару з граматики іноземної мови для другого курсу. Коли я увійшла до аудиторії, на їхніх обличчях я побачила відверте здивування, несприйняття мене як викладача. Адже їм я здавалася занадто молодою, як для викладачки. Та упродовж пари вони зрозуміли, що я пояснюю матеріал легше і простіше, ніж старші викладачі. Вони невимушено говорили по темі заняття, і під кінець пари я була задоволена як все пройшло. У школі на першому уроці діти була налаштовані не навчатися. Їх цікавило, хто я? Звідки? Скільки років, де навчалася? Тому перший урок пройшов через знайомство, але з однією умовою, вчимося, як будувати запитання іноземною мовою. Так протягом уроку ми й познайомилися.
Чим запам’яталися студентські роки?
Найбільше залишилася у пам’яті моя практика вожатою дитячого табору. Практику проходила у Полтавській області, в таборі відпочинку «Ковпаківець». Я вперше там зрозуміла, яка це відповідальність бути вихователем або вчителем. Дітки у моїй групі зібралися віком 6-8 років. Треба було вчасно їх розбудити, пограти з ними у цікаві ігри, зайняти чимось цілий день, вкласти спати, і взагалі бути для більшості з них просто мамою. Для діток це перший відпочинок у таборі, а для мене – перший досвід працювати з ними.
Що хочете побажати своїм колегам напередодні професійного свята?
Хочеться побажати нам усім стійкості і сили, поваги учнів і розуміння від їхніх батьків, успішної професійної діяльності та відмінних результатів. Скорішої Перемоги на нашій землі! Миру нам усім!
