КОМАРОВ Михайло Федорович
(1844 –1913)
Український письменник, бібліограф, етнограф, літературний критик, фольклорист, перекладач, лексикограф, народознавець, мовознавець, видавець, громадський діяч.
Відомий український етнограф Михайло Комаров народився 23 січня
1844 року в слободі Дмитрівці Павлоградського повіту. Його батько був
російським переселенцем, який досить швидко українізувався.
Початкову освіту Михайло набув у парафіянському училищі в селі
Дмитрівці, згодом закінчив Катеринославську гімназію.
Після закінчення у 1867 році юридичного факультету Харківського
університету працював адвокатом у Києві, потім в Окружному суді м. Острогозька (нині Воронежська область РФ).
Від 1883 року працював нотаріусом в Умані та Одесі. Широко розвивав
громадівську видавничу справу, активно просував українську книгу,
виступаючи посередником між письменниками і цензурою, за що був
названий «адвокатом української літератури».
Ще зі студентських років Михайла Комарова приваблювала духовна
спадщина українського народу, він захоплювався збиранням фольклору.
Разом з однодумцями займався складанням словника української мови, який
був згодом надрукований у чотирьох томах у Львові 1893–1898 роках.
Багато уваги приділяв розвитку народної освіти. Друкувався в
часописах “Діло”, “Зоря”, “Правда”, “Киевская старина”, “По морю і суші”.
Після 1905 року Михайло Комаров був одним з ініціаторів створення
Одеського товариства “Просвіта”. Допомагав літературою філіям
катеринославської «Просвіти». Окремими виданнями вийшла низка праць Михайла Комарова з етнографії, бібліографії.
Особливої уваги заслуговують його розвідки, присвячені історії
українського козацтва: “Оповідання про Антона Головатого” (1901);
“Оповідання про Богдана Хмельницького” (1901); “Запорожські вольності”
(1917). Михайло Комаров переклав українською мовою повість “Тарас Бульба”
Миколи Гоголя, а також праці Миколи Костомарова: “Нариси українсько-
руської історії” (1886); “Богдан Хмельницький” (1886). Перекладав твори
Льва Толстого, Володимира Короленка.
Спілкувався з багатьма діячами української літератури – Михайлом
Грушевським, Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом
Коцюбинським, Дмитром Яворницьким та іншими письменниками,
композиторами, художниками, акторами, співаками, вченими, поетами.
Своєю різнобічною діяльністю сприяв культурно-національному єднанню
різних частин України – Південної, Західної і Наддніпрянщини.
До 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка у 1912 році Михайло
Комаров опублікував зі своїми примітками великий збірник поетичних творів
різних авторів, присвячених Т.Г. Шевченкові – «Вінок Т. Шевченкові із
віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів».
Михайло Комаров залишив по собі значний за обсягом і історико-
культурною цінністю рукописний архів та велику бібліотеку українських
видань (3000 примірників), що стала основою створеної в Одесі 1920 р.
Української державної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка, яку очолював його син
Богдан Комаров.
Діти Михайла Комарова
Син Михайла Комарова – Богдан Комаров (1882-1975) – український бібліограф, публіцист, лексикограф, природознавець. Заслужений діяч науки Таджицької РСР. Донька – Галина Комарова – поетеса і перекладачка.
Донька – Маргарита Комарова (1870–1929) – перекладачка і одна із засновниць літературного товариства “Молода громада” в Одесі, близька приятелька Лесі Українки.
Помер Михайло Федорович Комаров 19 серпня 1913 року, похований в Одесі. Ім’я Михайла Комарова лишилося в назві вулиці в місті Дніпрі.
В Одесі на будинку по вулиці Жуковського 27, де в 1887–1913 рр. жив
Михайло Комаров, встановлено меморіальну дошку.
На батьківщині письменника, у селі Дмитрівка, у 2016 році на честь
видатного земляка вулиця Червоноармійська перейменована на вулицю
Комарова. На будівлі музейно-етнографічного комплексу села Дмитрівки,
планується встановити меморіальну дошку Михайлу Комарову.
