Горем повниться українська земля, війна забирає кращих. Україна втрачає своїх вірних відданих синів. Дмитрівка у смутку. Ще не висохли сльози за загиблим односельцем Віктором Лященком, а серце дмитрівчан розриває ще одна гірка звістка – загинув Павло Шкотов.
Він зовсім недавно приїздив додому – 22 червня. Хотів привітати маму з Днем народження, та не вийшло, тож приїхав пізніше. Обійняв найріднішу, пообіцяв, що все буде добре.
Чоловік Олег, батько Павла, у перші дні війни пішов воювати, отримав тяжке поранення, визнаний обмежено придатним, служить наразі в ТЦК. Разом з мамою татка та брата чекала 16-річна Ліза, яка цього року має йти до 11 класу.
Павло, як міг, намагався підбадьорювати рідних, про бойові будні розповідав легко, щоб і сумніву не лишилося – все буде добре! Дуже шанував своїх батьків, родину, обожнював дружину Євгенію та донечку Кіру.
У короткі дні відпустки маленька донечка не відходила від татуся. Всі, хто знав їх, завжди помічав, як вона схожа на татка.
-Як дві краплі води! – говорили знайомі. І Павло пишався цим. Щасливою усмішкою сяяла Женя, коли приїжджав коханий чоловік з фронту. Разом мріяли, як будуть жити після перемоги.
Життєлюбом залишиться Павло у пам’яті односельців, друзів, товаришів по роботі шахти «Дніпровська», побратимів. Умів знаходити спільну мову з молодшими й із старшими.
Розповідає Вікторія Башинська, волонтерка штабу «Бджілки», яка допомагає фронту з перших днів війни:
-Надзвичайно легкий у спілкуванні, з почуттям гумору, ніколи не скаржився. З його слів, все складалося добре. Заїжджав до нас перед дорогою, а ми завжди готували смаколики його побратимам. Завжди щиро дякував, обов’язково телефонував, дякував від усіх. Не можемо повірити. Ми всі так чекали його, вірили його позитивному настрою. Минулого приїзду разом з хлопцями планували замінити скло на автомобілі, бо потрапили осколки. Та часу не вистачило. Паша говорив, що замінять наступного разу. А наступного разу – це зараз. Коли ми чекаємо його усім селом, щоб попрощатися навіки.
У лютому Павлу виповнилося 27 років.
Коротке життя! Ворожа куля обірвала шлях дорогого сина, брата, коханого чоловіка, любого татка, вірного побратима. Воював Павло старшим солдатом кулеметником-сапером відділення розгороджень взводу розгородження інженерно-саперної роти.
29 червня 2023 року, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність Павло загинув поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запорізької області.
Низький уклін Герою! Своє життя він віддав за кожного з нас. Щирі співчуття рідним і близьким.
Герої не вмирають! Вони навіки в пам’яті українського народу.
