Під час другого етапу обміну «1000 на 1000», який відбувся 24 травня з російського полону повернувся уродженець села Лозове Олексій Гончаров, а 25 травня – житель селища Петропавлівка, шахтар ДТЕК Павлоградвугілля Віталій Яворський.
Побачили на фото: так дізнались про визволення
Олексій Гончаров народився 6 грудня 1986 року в селі Лозове, де зараз проживають його мама Марія Михайлівна, а також старша сестра Ірина Павліщева.
Вона й розповіла, що всі рідні стежили за соцмережами, переживали за Олексія, який, як повідомили з ТЦК зник без вісти 2 січня 2025 року, а згодом прийшла звістка: він у полоні. Призвали Олексія на військову службу в січні 2022 року з міста Славути Хмельницької області, де він працював на приватному підприємстві із заготівлі та переробки овочів у двоюрідного брата Маріса Дадукубаєва, Максима.
Старший навідник гранатометного відділення воював на Курахівському напрямку, хоч і приходив у відпустку, але мало побув удома – всього один тиждень.
– Так сталося, що спершу моя донька Катерина упізнала свого дядька Олексія на відео одразу ж після звільнення, які моментально викладали у соцмережах, – розповіла Ірина.-Незабаром мені зателефонувала моя сестра Вікторія, яка теж побачила рідного брата на фото і теж упізнала його. Це було все одно так несподівано, ці хвилини радості за нашого сина і брата ні з чим не зрівняти! Згодом вже мамі повідомили, що Олексія звільнено і він уже на рідній землі.
– Ми говорили із сином по телефону, який кожному звільненому з полону видали, щоб могли наговоритись із рідними людьми, – розповіла мама Марія. Знайомий з дитинства голос сина у слухавці – здається, більше нам нічого і не треба: він живий!
А поки- що реабілітація триватиме 21 день, чекаємо день зустрічі, щасливий день остаточного повернення додому!
Вірили, сподівались, молились!
Той день 25 травня, коли Ірині Яворській, дружині Віталія зателефонували з Координаційного штабу, а згодом вона вже почула у трубці дорогий їй голос з місця обміну, став найщасливішим. Святом повернення, якого вони так довго ждали.
-Ми знали, що мій чоловік Віталій живий, чекали на обмін, який був підтверджений через Червоний Хрест, – розповіла пані Ірина.-Проте із 22 січня 2023 року – дати, коли потрапив у полон, ми з Віталієм не спілкувались. Два роки і чотири місяці перебування у російському полоні, – кожного дня ми надіялись, терпіли пекучий біль, очікували звільнення і нарешті, дочекались!
Віталій Яворський, 3 січня 1981 року народження, у мирному житті працював машиністом підземних установок ШУ «Першотравенське». Через місяць від початку повномасштабної війни, він свідомо став на захист України – пішов у загін територіальної оборони, а ще через три місяці вже став гранатометником 93-ї бригади «Холодний Яр». Майже рік наш захисник воював на Донецькому, Харківському напрямках. А потім довгі дні і місяці полону, відчаю, темряви, яка нарешті скінчилась визволенням!
-Його дзвінок, його рідний, дорогий голос за декілька років тиші, довгого очікування пролунав найкращою музикою для мене, – зізнається дружина. Все на емоціях, сказав, що скучив, що все добре, а голос тремтить від хвилювання і радості. Запитав, як у нас, як наше із синами здоров’я.
Меншому синові Захару вже чотири рочки, а татка він бачив ще дворічним малюком. Він, чесно кажучи, мало його пам’ятає. А от старший, 13-річний Женя радий безмірно, що його любимий рідний татко повертається додому. Адже мамине виховання, відверто кажучи, вже «приїлося».
Навряд чи можна словами описати ті емоції, які пережили рідні, коли дізнались, що скоро можуть обійняти своїх найдорожчих. Дочекалися – найголовніше!
