Минуло 40 днів із дня трагічної звістки: «22 квітня на 65-му році життя перестало битися серце Дейнеки Івана Анатолійовича». Гірка ранкова звістка стривожила жителів села Хорошого та всіх, хто знав його.
Ще напередодні він був на роботі, зустрічався з різними людьми, вітався, говорив про справи, планував майбутній день. Комусь обіцяв сьогодні допомогти, з кимось домовлявся: «Приїжджай завтра на 8 ранку і все вирішимо».
Раптово вночі стало зле, швидка приїхала, але зарадити уже нічим не могли.
Був Іван Анатолійович людиною авторитетною, відомою не лише у своєму селі, а й далеко за його межами. Мав друзів та знайомих по усій Україні. Раптова смерть зупинила на життєвій дорозі життєлюба, невтомного і позитивного оптиміста, мудрого порадника і товариша. Ніхто не міг повірити у страшну звістку.
І точно не повірили б, якби цю звістку не повідомили рідні Івана Анатолійовича. Вранці донька Катерина сповістила у соцмережі про тяжку втрату: «Не стало нашої найдорожчої людини… Тато помер».
Знайомі, друзі, сусіди не памʼятають Івана Анатолійовича без усмішки, не памʼятають його без дружнього жарту чи влучного слова. Таким він був – енергійним, жвавим, говірким, веселим. Дуже розумним, з універсальними знаннями, міг говорити на різні теми, давав поради, ділився знаннями з іншими.
Ніколи не скаржився на життя чи здоровʼя, дбав про інших, а про себе подбати все руки не доходили. Тривожили болі в серці, доньки наполягали на обстеженні, та він все відкладав: «Пізніше! Зараз багато роботи та клопіт усіляких!» І оте «пізніше» все відкладалося і відкладалося. А з близькими був завжди усміхненим, веселим. Мовляв, бачите, все добре зі мною, здоровий.
Планував жити Іван Анатолійович довго. Цього року у грудні мав би відзначати ювілей – 65 років. Дружині неодноразово говорив: «Нам ще онуків треба до весілля догодувати, а потім ще трішки, до правнуків!» Але на жаль, сьогодні змушені говорити ці страшні слова: «Іван Анатолійович передчасно пішов у засвіти».
Народився Іван Анатолійович 1 грудня 1960 року у родині працьовитих колгоспників у селі Старий Колодязь. Там же закінчив початкову школу. А потім і Хорошівську середню школу.
1977 року вступив до Харківського державного зооветеринарного інституту. Після закінчення інституту проходив службу в лавах армії в танкових військах, отримав звання молодшого лейтенанта, був командиром екіпажу.
Після армії за направленням працював зоотехніком КСП імені Кірова. Від 1980-го року молодого фахівця призначають головним зоотехніком Петропавлівського районного сільгоспуправління.
1990 року прийшов працювати в колгосп Ватутіна, що був на території села Хорошого. А через рік молодого фахівця призначають головою колгоспу. 30-літній голова взяв на себе відповідальність у нелегкий час становлення держави очолювати велике господарство. Йому довіряли, з ним радилися, у ньому бачили компетентного фахівця та мудрого керівника.
1998 року розпочав підприємницьку діяльнісь і займався цією справою всю наступну частину життя. До останнього свого дня допомагав усім, хто звертався, хто потребував його допомоги.
Понад усе цінував родину. 45 років подружнього життя цього року виповнюється, як 1980 року ще студентом Іван Анатолійович одружився. Разом з Ларисою Іванівною виховали двох доньок Альону та Катерину, виховували 5 онуків. Добрі дружні стосунки із зятями Андрієм та Іваном. Був Іван Анатолійович для своїх рідних завжди авторитетом та ідеалом.
Камʼяною надійною стіною був для своєї дружини Лариси Іванівни. Оберігав Іван Анатолійович від усіх клопотів, турбувався про достаток і затишок у домі. Нічого не шкодував для улюблених доньок, завжди підтримував у всіх життєвих ситуаціях. Був для доньок справжнім вірним другом і порадником, ідеалом батька.
Зяті поважали тестя, допомагали, дослухалися до його мудрих порад. Безмежно любив своїх онуків. Був для них чарівником, який виконував усі бажання. Діти завжди знали: для дідуся немає нічого неможливого!
Велика родина втратила міцну опору і надійний захист. Товариші, друзі, сусіди, жителі села, втратили великого життєлюба, добру щиру людину, надійного товариша.
31 травня – 40 днів світлої памʼяті Дейнеки Івана Анатолійовича. Не минає туга у серці рідних, не можуть змиритися з втратою.
Щирі співчуття рідним та близьким! Світла пам’ять Івану Анатолійовичу!
Оберігай тепер з небес свою родину, Яку так рано ти покинув! Ще скільки б ти для неї міг зробити – Оберігати і любити! Тепер у Царстві Божім, мов у домі Забудеш біль, турботи, втому. Сімʼя сумує й рідний край! Із миром в серці спочивай…
Згадайте добрим словом Дейнека Івана Анатолійовича.
