Україна попрощалася зі своїм відданим сином. 26 жовтня у Першотравенську провели в останню земну дорогу Миколу Бобришова.
«Такий важкий похорон, – витирають сльози люди старшого покоління, – зовсім молодий хлопчина…»
Не стримують своїх сліз і молоді люди, однолітки Миколи, ті, які з ним навчалися в школі, в професійному ліцеї. Сльози в очах побратимів.
«Коля» – лагідно називала мама сина. «Коля» – називали старші за віком товариші. Визнавали його юний вік та поважали за сміливість і рішучість, за вміння вчасно прийти на допомогу.
«Коля» – звучало в прощальних словах друзів.
«Коля – мій друг дитинства, це важка для мене втрата. Він був для мене справжнім братом, зразком в усьому», – зі сльозами в голосі говорив, прощаючись, його товариш.
І плакали всі присутні від тих слів і від тяжкої втрати.
«Найбільше я чекав його повернення, – продовжував друг дитинства. – Він нечасто міг телефонувати, я все розумів. Останній раз подзвонив в піднесеному настрої. Я навіть подумати не міг, що з ним може трапитися таке горе. Він пройшов багато випробувань, з яких сам виходив і виводив своїх людей. Він віддав життя за нас з вами. Я хотів би подякувати батькам за те, що у моєму житті був такий друг, якого я можу назвати братом».
«Наш Коля, наш бойовий побратим… Сьогодні плаче і ридає вся Україна. Сьогодні плаче за тобою вся 92 штурмова бригада. Ми не так хотіли приїхати до тебе в гості. Важко на війні вберегти воїна. Сьогодні ми плачемо всі. І ми, чоловіки, не соромимося сліз. Коля, синок… Ти був нам сином. Мав за честь називати тебе сином і служити разом з тобою…» – слова побратима.
Осінь зупинилася на хвилину, аби дати можливість зібратися всім близьким на прощання з Героєм. У золотому убранні осінній Першотравенськ, сипав жовтим листом клен у дворі біля під’їзду, де жив Микола Бобришов.
Золотий килим застелила осінь для прощання з Героєм. Під світлом крислатого жовтого клена зібралися рідні та близькі, друзі й товариші.
Став у лави Небесного війська мужній воїн, надійний побратим, вірний друг, люблячий син, коханий чоловік і найкращий татусь. Залишив у горі і печалі на цьому світі батьків, дружину, донечку.
Бобришов Микола Анатолійович народився 25 вересня 1997 року в Петропавлівці. Навчався в Петропавлівському професійному ліцеї. Після строкової служби в лавах армії працював на шахті «Степова». Від 2018 року проживав у Першотравенську. В 2019 році підписав контракт на військову службу. Війну 2022 року зустрів у лавах війська. Воював у складі І-го штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади, був командиром відділення гранатометного взводу, за час служби отримував нагороди та відзнаки. Завжди на найважчих рубежах, у найгарячіших точках – Харківщина, Донеччина.
20 жовтня 2023 року Микола Бобришов загинув біля села Андріївка Бахмутського району Донецької області.
«Він завжди випромінював життя, – висловив слова вдячності голова ГО «Єдність і сила» Олександр Бороданьова, – він турбувався про хлопців, болісно переживав втрати. Вічна пам’ять про нього залишиться, а ми з вами повинні достойно жити».
