Сьогодні на розмову ми запросили Дмитра Олександровича Борового, лікаря-педіатра, дитячого хірурга, хірурга загальної практики, ендоскопіста Першотравенської міської лікарні. Наш гість розповів нам про своє професійне життя.
Стати лікарем-хірургом – це мрія з дитинства чи свідомий вибір у дорослому віці?
Так, це мрія була з дитинства, пам’ятаю, як у сьомому класі я переглядав новини про Запорізький медичний університет, студентів у білих халатах, які спускалися з проспекту Маяковського до студентського містечка. Це так запало мені у душу та закарбувалося у пам’яті, що я вирішив обов’язково стати лікарем та гідно служити й допомагати людям. Через деякий час я знову ж таки переглядав телепередачу про операцію на серці, це наскільки мене вразило, що я поставив собі за ціль стати лікарем!
Чи легко/цікаво було здобувати медичну спеціальність?
Шлях до моєї мрії був нелегкий, не одразу мені вдалося вступити до медичного університету. На початку свого шляху я вступив до Запорізького медичного коледжу. Це були одні з найкращих студентських років, які я згадую з теплом у серці. Мої викладачі професійно викладали кожен свою справу, з любов’ю та відповідальністю ставилися до кожного студента. Навіть зараз, через багато років, зустрічі з викладачами, з персоналом гуртожитку не проходять без теплих обіймів та сліз радості. А ще, це бібліотекарі університету, які спочатку видавали книги з читального залу згідно з правилами, а після одного випадку, коли я звернувся з запитом, – всі збірки журналу «Медицина», після цього я був найкращим відвідувачем бібліотеки. За всі роки навчання, я зблизився з бібліотекарями, у нас були дружні стосунки. Вони вже наперед здогадувалися, що саме мені потрібно, коли я приходив у бібліотеку. Зараз, коли майбутні абітурієнти приходять на медогляд для вступу до медичних закладів, я завжди раджу їм Запорізький медичний університет.
Хто в сім’ї у вас працює медиком? Може з попередніх поколінь?
У нашій родині я перший лікар. У нас є вчителі, кухарі, зварювальники. А от медик з’явився вперше. Сподіваюся, що лікарську династію продовжить наступне наше покоління.
Як виглядає звичайний день хірурга?
Що стосується хірургії, то дуже складно відпрацювати механізм прийому пацієнтів. Адже кожен випадок не схожий один на одного і потребує індивідуального підходу. Особливо, якщо це ургентна хірургія. Перед початком прийому, в першу чергу, необхідно підготувати робоче місце, документи, «Helsi» – інформаційну систему для взаємодії всіх ланок з електронною системою охорони здоров`я, Національною службою здоров`я України та роботи з електронними направленнями від сімейних лікарів. Тому не завжди вдається дотримуватися норм прийому пацієнтів до 15 хвилин. Для мене дуже важливо спілкування з пацієнтами, як з дорослими, так і з маленькими. Я ж ще за фахом педіатр, дитячий хірург, а інколи доводиться працювати ще й позаштатним психологом для літніх людей. Роблю перев’язки. Бувають випадки, коли пацієнт приходить не за моїм профілем, не по хірургії, а розпочинає розповідати про своє життя, про проблеми, які турбують його. Для лікаря дуже важливо лікувати не тільки тіло а й душу людини. Такі випадки мене надихають працювати краще, зростати професійно, дізнаватися про сучасні методи лікування, діагностики в нашій країні і за кордоном. Все це для того, щоб кожному пацієнту допомогти, пояснити, що саме з ним, правильно призначити лікування, яке піде на користь йому. Тож робочі дні не схожі один на одного.
На що більше скаржаться сучасні пацієнти і що порадите їм?
Враховуючи, що наш край шахтарський, то більшість пацієнтів звертаються з такими проблемами: варикозне розширення вен, геморої. різні грижі, трофічні виразки, атеросклероз, різні гнійні інфекції, фурункули, карбункули, абсцеси. Дуже багато дітей та підлітків звертаються з проблемами нігтя, який вріс. Ця патологія з’являється через неправильне взуття у дітей. Або завелике взуття, на розмір більше, ніж потрібно та без каблучка. Дуже багато підлітків звертаються зі плоскостопістю. На жаль, зараз відмінили медогляди дітей лікарем-хірургом. І тому дуже багато патологій раннього дитинства, а саме фімози різних стадій. Також видаляємо різні види невусів, папіломи, кондиломи. Надаємо всім пацієнтам, які звертаються, професійну допомогу.
Були якісь особливі випадки у професійній діяльності, які закарбувалися на все життя?
Одного разу на прийом прийшло 14 діточок різного віку, з якими я спілкувався, вислухав їх, знаходив індивідуальний підхід до кожного. Особливо цікаво спілкуватися з дітками від 3 до 7 років. Дивлячись у їхні очі, розумієш, що діти настільки світлі, сонячні та чесні, душа радіє. Завжди отримую позитивні емоції від спілкування з ними. Кожного дня трапляється щось цікаве. Пам’ятаю випадок з дитинкою 7 років, з травмою коліна. Наступного дня на повторному прийомі, цей хлопчина сказав, що буде ранитися у різних місцях, щоб попасти на прийом до мене. Для лікаря це найголовніше – вдячність від пацієнтів. Бувають і неприємні випадки у професійній діяльності, це коли пацієнт помирає. Коли все зроблено згідно з протоколом, а навіть більше….А хвороба не відступає. Таких моментів було не багато у моїй практиці, але вони закарбувалися назавжди. Я пам’ятаю кожного свого пацієнта, кожен випадок.
Як проводите час поза роботою? На вихідних, у відпустці?
Вільного часу у мене практично немає. Якщо є вільна хвилина, то я завжди читаю, художню літературу або медичну. Намагаюся знаходити час для фізичних вправ, люблю бігати. Дуже радий, що у моєму житті є родина, багато друзів, з якими я часто спілкуюся. Ці зустрічі заряджають мене позитивними емоціями на тиждень. Є друзі з Запоріжжя та Харкова, правда зустрічаємося рідко, але є свої традиції, коли ми обов’язково бачимося. Люблю прогулянки містом та на лоні природи.
Ваші поради нашим читачам, аби берегти власне здоров’я та здоров’я своїх рідних?
Звісно, це дотримуватися рекомендацій лікаря при зверненні, не займатися самолікуванням, особливо пацієнтам з цукровим діабетом. Щоб у майбутньому попередити ампутацію кінцівок. При найменшій загрозі, одразу звертатися до лікаря. Бути чесними і відвертими з лікарем на прийомі та довіряти лікарю. Бути чемними з лікарем, і не забувати, що лікар – це теж людина, з почуттями та емоціями. Приємно чути від пацієнтів, що моя праця потрібна, мене цінують. Я щиро вдячний за ці слова, за маленькі миттєвості від маленьких пацієнтів
