На 84-му році життя помер Анатолій Олексійович Несен, життя і діяльність якого нерозривно були пов’язані з Петропавлівкою, сільським господарством і Петропавлівським районом.
Дитина війни, Великої вітчизняної, він народився 29 липня 1941 року. Суворий час не дозволяв потурати, балувати дітей чи якось особливо їх пестити. Не до цього було дорослим.
В його житті на перший план виступила робота. І так на все життя.
Вимогливості спочатку до себе, а потім уже і до інших, він навчився з дитинства. Змалечку хлопець марив і захоплювався технікою. Тож після закінчення школи став працювати шофером. Згодом вступив до Дніпропетровського сільськогосподарського інституту і отримав диплом інженера. Дипломований спеціаліст після закінчення навчання почав свою трудову діяльність у Петропавлівській райсільгосптехніці. Потім працював головним інженером колгоспу ім.Горького. Поступово зі сходинки на сходинку молодий керівник сходив по кар’єрній драбинці все вище і вище, набирався досвіду, учився керувати коллективами і людьми.
В 70-х роках Анатолій Олексійович був головою Петропавлівської селищної ради. Згодом, у 1978 році його перевели на роботу директором радгоспу «Васильківський», який відносився тоді до Павлоградського тресту радгоспів. У 1981 році Анатолій Олексійович Несен очолив районне управління сільського господарства. Куди входило 18 господарств – колгоспів і радгоспів Петропавлівського району.
Сільське господарство було головною основою нашого району і розвивалося тоді бурхливими темпами. Виростали новобудови, з’являлися об’єкти інфраструктури, будувались дороги. Рослинництво, тваринництво, овочівництво і садівництво вимагало трудових рекордів, інтенсивної праці.
У 1985 році на базі районного сільськогосподарського управління створюється Петропавлівське агропромислове об’єднання (РАПО). Всі колгоспи, сільгосптехніка, сільгоспхімія, будівельна контора, комунгосп, дорожній відділ, держплемстанція, інкубатор були підпорядковані цьому об’єднанню, яким керував і який очолював Анатолій Олексійович Несен.
Для багатьох молодих спеціалістів він став наставником, дав їм дорогу в життя. Прищеплював іншим свою велику любов до техніки. Сам, будучи педантичним і вимогливим, вимагав від підлеглих досконалого знання своєї справи, сумлінного виконання своєї роботи і своїх виробничих обов’язків.
До техніки керівник ставився із особливим захопленням, виростив когорту інженерів, допомагав молодим спеціалістам в їхньому становленні.
У 1990 році був переведений керівником районного об’єднання «Родючість», яке в 1997-98 роках доєднало до себе КСП «Прогрес».
А у 2000 році розпочався вирішальний процес реформування сільського господарства. Три господарства: «Петропавлівська агрохімія», КСП «Прогресс» і ТОВ Агрофірма «Нібас» об’єдналися в одне сільськогосподарське підприємство. Утворилось масштабне господарство, яке налічувало колектив працівників в кількості більше ніж 600 чоловік. Загальна площа ріллі складала майже 10 тисяч гектарів.
-Саме Анатолій Олексійович Несен, який поклав на колгоспний вівтар все своє життя, на одних із доленосних зборів сказав: «Я записуюсь до агрофірми «Нібас» першим. Зі своїм земельним паєм». А за ним тоді пішли всі, – згадує доленосний момент директор агрофірми «Нібас» Роман Степанович Ковальський.
Після об’єднання директор агрофірми «Нібас» призначив Анатолія Олексійовича Несена своїм першим заступником з сільськогосподарських питань. Під його керівництвом і щоденним контролем перебувало велике господарство: машино-тракторний парк, рослинництво, тваринництво, де утримувалось та вирощувалось 500 голів великої рогатої худоби, 4 тисячі голів свиней.
-Професіонал своєї справи, досвідчений спеціаліст, він із перших днів детально опікувався усім господарством, своєю щоденною працею допомагав управляти процесами виробництва сільськогосподарської продукції, виводити агрофірму в число ефективних сучасних господарств агропромислового комплексу, – зазначив Роман Ковальський. -Я не помилився у своєму виборі, коли довірив справу Анатолію Олексійовичу Несену.
Першим заступником директора з сільськогосподарських питань Анатолій Олексійович пропрацював у агрофірмі аж до пенсії, тобто до 2007 року включно. І навіть після виходу на заслужений відпочинок продовжив роботу ще декілька років.
А вже згодом на пенсії став бажаним і почесним гостем колективу агрофірми на свята і визначні події. Що дозволяло ветерану відчувати свою причетність до колективу, до справи, якій присвятив життя. Підтримувався нерозривний зв’язок, він був у курсі значимих подій і новин агрофірми. Допомагала агрофірма родині свого працівника, який перебував на пенсії і матеріально, за потребою.
Колеги та його рідні згадують, що це був активний, дуже розумний і кмітливий чоловік. Майже завжди перебував у доброму настрої, в гуморі. Мав багато друзів. Мав і багато недругів. Не могли йому пробачити його принциповість і вимогливість.
За свої трудові заслуги і досягнення на ниві сільського господарства був нагороджений однією з найвищих на той час державною нагородою – орденом Трудового Червоного прапора, медаллю «Ветеран праці», численними грамотами та подяками від вищих органів, керівництва. За весь свій трудовий шлях почесних грамот і подяк було стільки, що навіть і не злічити.
-Високоосвічена людина – сільський інженер і економіст, Анатолій Олексійович Несен пройшов велику життєву школу, – говорить Роман Степанович Ковальський. -Його досвід керівника й організатора виробництва був невичерпною скарбницею для кожного із нас. Найкращою нагородою для Анатолія Олексійовича були щедрі жнива, котрі саме вирували в полі, здобутки у тваринництві. Адже для цього він докладав всі свої зусилля, знання, досвід, розум і наполегливість.
Як людина, він був дуже роботящим. До останнього часу він не цурався ніякої роботи. Його природна життєрадісність, життєлюбність приваблювала до себе інших, привертала до спілкування. Був чуйним, компанійським. Він самотужки вивчився грати на гармоні, грав для себе і рідних. Умів вислухати людину і допомогти. Його всі любили і поважали. Його товаришами були і Тригуб, і Жорушкін, і Нещеретній, і Нежеря, і Щербак.
Анатолій Олексійович Несен помер раптово 12 лютого 2025 року. Легка смерть дається хорошим людям.
Сьогодні дев’ятий день після смерті видатної людини, керівника, лідера.
Всім, хто його пам’ятає, з ким зводила доля, згадайте і пом’яніть його добрим словом.
З керівником районного рівня пішла в минуле ціла епоха. І тільки пам’ять жива.
