Світлана Чиркова, мешканка міста Першотравенськ, дуже любить своє місто та рідну Україну і всі творчі роботи присвячує саме їм.
Художні полотна Світлани яскраво передають краєвиди неповторної природи рідного краю, особисті думки майстрині та сьогоднішній стан кожного українця. А у своїх віршах талановита землячка торкається теми краси навколишнього світу, душевних переживань та життя у його найповнішому значенні.
На Всеукраїнському конкурсі художніх робіт Світлана Чиркова стала лауреатом І ступеню в номінації образотворчого мистецтва. «Хай це буде на благо нашої країни і мого рідного міста», – сказала художниця, отримавши високу нагороду.
Про себе Світлана упевнено говорить:
– Я росіянка по паспорту, але всім серцем люблю неньку-Україну. І благаю Господа подарувати українському народу мир та спокійне щасливе життя.
Певний час Світлана працювала в ДТЕК «Високовольтні мережі», на дільниці підстанції шахти «Ювілейна». Коли розпочалася війна, вона на прохання сина і чоловіка пішла з роботи. На деякий період виїхала до Львова. Але невдовзі повернулася у рідне місто.
– В дитинстві та юності я навчалася у школі №4 Першотравенська та в музичній школі. А малювати розпочала у 57 років, згодом почала і вірші писати, – розповідає про себе Світлана. – На мистецькому конкурсі художніх робіт взяла участь у категорії «дорослі». І дуже зраділа, коли отримала перемогу! Займаюся творчістю із задоволенням. Нещодавно надіслала свої художні роботи ще на два конкурси.
Є у Світлани й особистий духовний батько, який пробудив у її житті творчий талант, – Ведмеденко Олег Валентинович, єпископ однієї громади в Луцьку. На жаль, минулого року він трагічно загинув. Тож все, що вона створює, також в його пам’ять.
А ще Світлана переймається долею літніх мешканців багатоквартирного будинку, де вона проживає. Зараз її дуже хвилює, що у квартирах стареньких жителів ледь теплі батареї опалення. Ходить вона по різним інстанціям, оббиває пороги офіційних кабінетів – всюди прохає допомогти вирішити нагальну проблему.
Працює Світлана Чиркова у художніх техніках акрил, гуаш, акварельна бумага. Має небагато робіт і на полотні маслом. Її картини – це кольорове проміння краси, яке надихає і пробуджує від сумних думок. Дивлячись на полотна художниці, вкотре упевнюєшся – життя прекрасне!
А ще Світлана пише чудові вірші, якими із задоволенням ділиться зі своїми земляками
Серед болю – Твоя тиша... Там, де темрява – Любов. Ти не зрадиш, не залишиш. В хмарах світло зійде знов... В чорній бурі – промінь сонця, Колос з смерті проростає. В підземеллі є віконце – Лід людських сердець відтає... Знову пташки заспівають І розквітне сад чудовий, Де плоди всі дозрівають, Щоб ввійти у флер бузковий. Прозоре повітря ллється крізь серце, Дихаєш глибоко, п'єш цей нектар... Небо безмежне, як чисте люстерце, Сходить ласкаво, нема там примар. Тиша тендітно все колисає, В пеленах осінніх летить дивосвіт. Мов мати дитину, до грудей прикладає, Між ними любові є заповіт... Навкруги золоті дукати, Осінь шепоче тихесенько: Не треба багатств тлінних мати, Коли в небо дух піднесений... Пташки свій псалом співають, Шелестить навкруги тихо листя. Природа претензій не має, У неї всі помисли чисті. Сирени гудуть, птахи співають, Небо ллється бірюзою прозорою... Дерева вбрання свої одягають, Такий дисонанс краси із потворою. Життя і смерть поряд крокують – Благородство душі та підлість зла. Плюс та мінус завжди існують, Відчай, безвихідь й Надія свята... В цьому театрі завжди події, Яскрава вистава, все цікаве. Сльози, радість, біль та мрії, Занепалі серця Господь піднімає.
