Історія волонтерського руху на Петропавлівщині. Як все починалося.
-У нас дуже, дуже багато гарних людей, дуже багато добрих людей, з якими ми всі разом робили гарні справи протягом всіх цих років, – розпочинає свою розповідь Олександр Бороданьов, голова громадської організації «Єдність і сила».
Десятий рік! Хто думав тоді, в 2014-му році, що це надовго, що далі буде тільки складніше? Звісно – ніхто! Всі вірили, що події на Сході України завершаться перемогою українських військових, що слова АТО, ООС залишаться лише в словниках. Вірили, що герої війни повернуться до мирної праці, а волонтери будуть допомагати у реалізації мирних планів.
У здичавілого і знахабнілого сусіда були інші плани. Війна охопила своїм полум’ям всю Україну. І знову волонтерство стало необхідністю, мов ковток свіжого повітря.
Олександр Іванович згадує, як утворилася громадська організація, як відбулася перша волонтерська поїздка на позиції до наших захисників, як всі жителі нашого краю стали однією великою волонтерською організацією.
-Першу нашу поїздку ми організували втрьох – я, Ігор Терещенко, Юрій Усатий, – згадує Олександр Іванович. – Ми дізналися, що один з підрозділів 25 бригади був блокований в районі міста Волновахи проросійськими молодиками, і наші хлопці перебували у скрутному становищі. Наша держава не була готова до таких подій з боку росії. Цей батальйон отримав завдання посилити східні кордони, але був там блокований.
Рання весна 2014 року, на узбіччі лежав сніг. Нерадісну картину побачили волонтери: у військових був відсутній зв’язок, відсутні рації, незадовільний стан військової техніки. Ці враження були настільки сильні, що кожен з них сказав собі: «Ми не маємо права зупинятися!»
Власним коштом Олександр, Ігор та Юрій купили нашим хлопцям генератор, мішки для укріплення позицій. Повної картини і масштабу вони не могли знати, але знали, що у захисників відсутній зв’язок, телефони розряджені.
-Наша зустріч відбулася на відрізку між Волновахою та Маріуполем. Нас зустрів автомобіль розвідників, який супроводжував нас до хлопців. Ми передали їм генератор, ліхтарики, батарейки – все, про що хлопці прохали. З цього все і почалося, – згадує Олександр.
А далі працювали по ситуації. Оточення Краматорська – проривалися туди з допомогою. Була потреба в Донецькому напрямку – прямували туди. Таким чином, виконуючи запити наших військових, група сміливців працювала майже рік. Потім вирішили створити громадську організацію, щоб мати юридичний статус, офіційний рахунок та з метою розширення волонтерської спільноти.
Засновниками організації стали Юрій Усатий, Олександр Бороданьов, Сергій Андрійчук, Василь Свириденко, Оксана Ляхімець. Назва виникла сама собою – «Єдність і сила».
Всі розуміли, що тільки в єдності сила. На перших зборах головою громадської організації обрано Олександра Бороданьова. Це сталося напередодні Дня Конституції України. У центрі селища виділили приміщення, у якому відкрили пункт збору допомоги Збройним силам України.
Населення виявило велику активність, приносили передачі для воїнів не лише жителі Петропавлівки, а й жителі усіх сіл району. Приміщення стало замало, і районною радою було запропоновано приміщення у гуртожитку Петропавлівської школи №2. Тут вистачало місця для збору, запрацював пункт допомоги ЗСУ.
Олександр Іванович розповідає:
-Ми активно вели інформаційно-роз’яснювальну діяльність, я особисто відвідував сільські ради, був присутній на сесіях. Пояснював ситуацію, повідомляв депутатам про всі потреби. Наша громадська організація взяла на себе всю організаційну роботу, бо через певні причини чиновники відмовлялися від прямої участі. Адже їм було заборонено збирати кошти чи вести якісь прямі дії.
Перший крок – перший блокпост
Наступним кроком стало створення блокпосту за селом Олександропіль. Громадські активісти вирішили, що повинні забезпечити безпеку свого району. Створити його вирішили на виїзді з села Олександропіль, де сходяться всі три області – Харківська, Донецька та Дніпропетровська.
Велику допомогу у створенні надав Карпенко Володимир Іванович, керівник агрофірми «Авангард». Були надані технічні засоби, будівельні матеріали- блоки. Можливо, з точки зору військових фортифікаційних позицій, блокпост не зовсім ефективно збудований. Але ж доводилося будувати власними силами та власним коштом. Від першого дня склали графік чергування. Спочатку чергували погодинно, потім щоденно.
-А далі про наш блокпост дізнався увесь регіон, до нас приїжджали кореспонденти ІСTV, яким я надав інтерв’ю і про нас дізналася вся Україна, – згадує Олександр Іванович. – Наступного дня після випуску новин до нас завітали представники силових структур із міста Дніпра і цей блокпост було взято у стратегічний план захисту області. Рішенням керівника штабу Національного захисту Дніпропетровщини Юрія Миколайовича Берези, мене призначили керівником цього блокпосту. Я отримав документ і звернувся до всіх керівників району із закликом підтримати блокпост.
У районному центрі провели зібрання, на якому були присутні землевласники, фермери, підприємці. Всі вони виявили готовність надавати допомогу ЗСУ. Одноголосно підтримали ініціативу, але не було людини, яка б взяла на себе цю відповідальність. Тоді Олександр Іванович запропонував на основі того, що є блокпост, є конкретне напіввійськове формування, є громадська організація, є офіційний рахунок, доручити це громадській організації «Єдність і сила».
Керівники агрогосподарств, фермери, звичайні прості жителі почали перераховувати кошти, приносити готівку, надавати допомогу продуктами, пальним, необхідними речами.
-Йшла мобілізація техніки з району, – продовжує Олександр Іванович. – І ми взяли на себе і забезпечення відправки військових на позиції військових частин, і забезпечення відправки технічних засобів. Приводили техніку у стан, який необхідний для виконання військових завдань.
Ні на хвилину, ні на секунду не зупинялася волонтерська робота, а тільки поширювалася. Вирішували різні питання, особливо за потребами військових – почали виготовляти станки для кулеметів, у тому числі для великокаліберних – ДШК, для «утьосів», для «максимів», для кулеметів, що ставилися на важку техніку. Йшла заготовка лісу для передачі його хлопцям, для будівництва бліндажів. Все це було узгоджено з лісництвом, вирубка йшла у Мар’їно-Рощинському лісі, де горів ліс.
Добрим словом про добрих людей
Добрим словом згадує голова громадської організації голову СФГ «Олімп» Олександра Калимана:
– Це людина із великої літери – з великим добрим серцем, із щирою щедрою душею. З перших днів війни він подавав приклад, як саме треба допомагати військовим. Він сам особисто звернувся до мене, щоб я знайшов всіх хлопців, хто був призваний з території Троїцької сільської ради, щоб дізнатися про їхні потреби. І Олександр Миколайович допомагав ці потреби вирішувати. Допомагав і фінансово, і особисто скупляв балони для буржуйок. І подарунки хлопцям. На кожну поїздку готувалися у їдальні «Олімпу» випічка та смаколики. Жодного разу не було, щоб Олександр Калиман відмовив у допомозі. Більше того, всім, хто був мобілізований до лав ЗСУ, виділяв грошову допомогу – кожній родині по 5000 грн. На той час це була достатня сума, аби одягнути бійця.
Волонтерська діяльність ГО була різноплановою: одяг, засоби гігієни, продукти харчування, підтримка військових та їх родин. Від 2014 року велику допомогу надавав директор агрофірми «Нібас» Ковальський Роман Степанович. Він забезпечував військовослужбовців Петропавлівського району засобами особистого захисту: бронежилети, каски. На той час це було дуже важливо. Форма, взуття, рукавиці – це все закуповували великими партіями.
Найактивніші донатори від перших днів – це були Роман Ковальський, Олександр Калиман, Віктор Тарельник, Олександр Рудь, Леонід Каніболоцький. Голова «Авангарду» Карпенко Володимир Іванович взяв на себе повне утримання блокпосту в с. Олександропіль.
– Таких людей, які допомагали, дуже багато. Боюся навіть називати, щоб нікого не забути. Кожен старався допомогти, хто як може. Волонтерський рух набирав обертів. Одноосібники, підприємці, школярі, пенсіонери – всі долучалися до великої справи. На початку війни, коли ситуація була нестабільна, волонтерський рух тільки зароджувався, ми організовували багато поїздок. Коли ситуація на сході стабілізувалася, – волонтерська допомога теж не зупинялася, лише змінювався її характер, – говорить Олександр Іванович.
Навіть коли йшла АТО і з часом нормалізувалося забезпечення військових, все одно залишалися питання технічного характеру, і ,звісно, підтримка наших захисників. І найважливіше – безперервний зв’язок з їхніми родинами.
-Ми були ниточкою, що пов’язувала рідних людей, друзів із захисниками. Ми з’єднували військових і тил. Є люди, прості люди зі звичайним доходом, які надавали допомогу нашим захисникам. Це прості пенсіонери, звичайні працьовиті люди, які відгукувалися на будь-яке прохання, готові поділитися останнім. Бувало бабусі пекли хліб або купували буханку хліба та передавали хлопцям. Хтось ніс з дому консервацію, овочі та фрукти, – згадує Олександр Іванович.
Особливі слова подяки висловлює Олександр Іванович закладам освіти Петропавлівської громади, Української ТГ, Миколаївської ТГ, Брагинівської ТГ. Школи немов «змагаються» одна з одною – хто найбільше та найчастіше допомагає військовим.
Петропавлівський ліцей №2, Петропавлівський ліцей №1, Олександропільська гімназія, Брагинівський ліцей, Дмитрівський ліцей, Миколаївський ліцей, Хорошівська гімназія – найактивніші волонтерські об’єднання школярів. Їхня допомога завжди різноманітна: смаколики, випічка, соління, теплі речі, засоби гігієни, листівки та обереги.
– З кожної поїздки ми привозили у наш музей використану зброю агресора. Все це зберігається у кімнаті «Слави учасників та загиблих АТО», багато зібрано фотоматеріалу, – говорить Олександр Бороданьов.
Нова хвиля волонтерського руху
Від 24 лютого 2022 року розпочався новий відлік часу. Велика війна змінила всіх і кожного. Розпочалася друга хвиля волонтерського руху, ще потужніша, ще активніша. Долучалися нові люди, ніби відкрилося друге дихання.
За цей час було багато відновлено військової техніки. Багато транспортних засобів на потреби військових передавали фермерські господарства, агрофірми, прості жителі. Автомобілі переобладнували, щоб можна було їх використовувати у зоні бойових дій.
Поїздки волонтерів стали систематичними
Олександр Іванович пояснює:
– Прямуємо завжди у трьох напрямках – три екіпажі, які здійснюють поїздки. Одночасно зі мною це Вербовський Дмитро та Сап’янов Віталій, Мацюк Сергій та Корж Геннадій. І долучився до нас дмитрівський жіночий екіпаж – Оксана Шевченко та Тетяна Резнік – сміливі бойові дівчата! Постійні поїздки волонтерів охоплюють різні напрямки. Вугледарський напрямок, Харківський напрямок, і, звісно, Донецький (Слов’янськ). І всюди на бойових позиціях наші земляки.
Починаючи з 2014 року, люди, які постійно допомагали, допомагають й надалі. І з часом долучаються й інші. Слова подяки Олександр Іванович висловлює всім, хто тримає волонтерський фронт:
-Хочу подякувати Івану Садовому, Костянтину Тригубу, Олександру Власюку, Ользі Ліпатніковій, Олександру Маркову, Клавдії Черевко, Вікторії Калантай, Наталії Ситник, родині Лубенських, які постійно з нами. Отець Олег, настоятель храму Іоанна-воїна із с.Слов’янка – теж унікальна людина. Він передає молитовники, освячені обереги. Всі церковні обряди – панахиди, поховання та вінчання військових – проводить безкоштовно. Ковальський Роман був і є взірцем надання допомоги – з його ініціативи створено багатотонний резервний запас харчів, борошна, крупів, пелетів, пального. Це все на себе взяв саме він. Роман Степанович багато передав власної техніки на потреби ЗСУ. Ще хочу згадати Войнова Сергія та Гуліцького Петра, які кожного року від 2014-го зі своїх пасік «Два кума» передають бійцям бідон меду.
Є такі люди, які постійно допомагають, але не хочуть себе називати.
Останнім часом відчувається ще більша активність. З’являються нові осередки волонтерства, які вважають себе учасниками громадської організації «Єдність та сила». Це підтримка не тільки у приготуванні різноманітних страв, а й моральна підтримка волонтерів, прояви дієвої згуртованості. І це вражає!
-До петропавлівців долучилася група волонтерів з Першотравенська, дуже активні дівчата. Вони теж проводять збори, готують, збирають передачі, – продовжує далі Олександр. – А доставку до військових передових частин покладають на ГО «Єдність і Сила». Та ж сама група миколаївських жінок «ЧАС» (чарівні, активні, сміливі) – їхня діяльність різноманітна. А ще миколаївська група, яку я називаю «павучки», плетуть маскувальні сітки.
Багато мешканців нашого краю плетуть вдома килимки для бійців, віддають їх здебільше хлопцям, які їздять у танках, БТР-ах, військовій техніці. Крім військових, щоразу передають волонтери допомогу жителям, які залишилися на території бойових дій. А там і діти, і старенькі люди.
-«Єдність і сила» співпрацює з благодійною релігійною організацією «Добрий самаритянин», – говорить Олександр. – Вони передавали крупи, макаронні вироби, борошно, засоби гігієни. Все це відвезли нашим бійцям та людям, які не змогли виїхати з території бойових дій. Налагоджуються зв’язки з іншими благодійними організаціями. Дуже важливою є співпраця з Дніпропетровською закритою спілкою нотаріусів. Їхня допомога вагома для наших бійців – тепловізори, автомобілі, квадрокоптери, вартістю більше 100 тисяч гривень.
Львівською організацією Закрита спілка айтішників з початку війни надано допомогу у вигляді військового одягу – футболки, берці, бушлати, термобілизна, тактичні рукавички. Коли хлопці попадають у шпиталь після поранення, вони часто втрачають одяг. Тому одне із завдань волонтерів одягти наших бійців.
-Кожного разу, повертаючись з поїздки, я думаю з острахом, а чи зможемо ми наступного разу зібрати такий же об’єм допомоги нашим хлопцям? І хвилююся в душі, можливо нам не буде з чим їхати, – зізнається Олександр Іванович. – Хлопці завжди питають, коли чекати нас наступного разу? А я ж пообіцяв приїхати! І щоразу приємно вражений нашими людьми! Земляки та благодійники з різних куточків регіону самі телефонують і прохають забрати вареники, пиріжки, різні смаколики, консервацію, окопні свічки, одяг, медикаменти, яких потребують наші хлопці. Для кожної поїздки готують посилки дівчата з Петропавлівського Будинку культури. Хочу висловити особливу вдячність і нашій владі за співпрацю – їхня підтримка та допомога теж дуже важливі!
Багато людей у нашому краї допомагають захисникам упродовж всіх років війни. Всі, хто це робить, у єдиній команді волонтерів. І працюють вони на Перемогу!
Майже 10 років волонтерському руху на Петропавлівщині. Він не згасає лише тому, що має велику силу у єдності.
