Він любив це життя. Він любив своїх батьків. Він любив свою дружину і маленького синочка. Він любив свою Петропавлівку. Він любив свою Україну! Він віддав життя за тих, кого любив...
Жага до життя світилася у його очах, він поспішав жити, обіймав своєю любов’ю і турботою рідних, ніби знав, що дуже рано залишить їх осиротілими.
– Як сказати синочку Тьомочці, що татко не повернеться ніколи? – шепоче згорьована дружина. – Він же так його чекає! Коли коханий приїздив додому, синок не відходив від нього. А яким був Олєжка щасливим поруч з ним!
Синок був омріяним, довгоочікуваним і тому таким коштовним щастям молодої родини. Від перших днів народження хлопчика татко не міг надивитися на нього, намагався допомагати дружині у догляді. Олега любили всі діти – і сусідів, і друзів. Умів з ними ладити, по-дорослому говорити, грати і спілкуватися. Дуже боляче сприймав звістки, коли чув про онкохворих дітей, намагався по можливості матеріально допомагати їм.
– Коли прийшов час записувати синочка до садочку, Олежа сам прийшов до завідувачки дитсадка, чим здивував її. Працівниці садочку говорили, що це другий випадок за всю їх історію, що тато так піклується про дитину, – згадує дружина Ганна.
Олега цінували друзі і товариші по роботі за його серйозність і відповідальність. Вмів тримати своє слово, жодного разу нікого не підводив. А в хвилини відпочинку Олег був душею компанії, завжди знали, що там, де він є, сумно не буває.
Мав багато захоплень: любив тварин, цікавився психологією, мріяв навчатися. Всерйоз захопився темою аварії на Чорнобильській АЕС, багато читав, дивися документальні фільми, планував побувати в зоні відчуження.
Останнім часом його почало вабити тихе полювання – збирання грибів. Після бойових позицій і постійної напруги у цьому занятті він знаходив розраду і спокій.
«Ось закінчиться війна, приїду додому і будемо на кожні вихідні разом сім’єю їздити по гриби», – говорив дружині.
Були плани, були мрії, були надії на мирне життя…
12 серпня Олегу Чирві мало б виповнитися 30 років. Коротка біографія у декілька рядків. Навчання в Петропавлівській школі №1, гірничий ліцей, робота на шахті, служба в лавах армії.
2020 року Олег підписав контракт на військову службу. Воював навідником-оператором другого механізованого відділення, першого механізованого взводу, другої механізованої роти першого механізованого батальйону.
Війну зустрів на бойовому посту. Мужньо боронив свою землю, віддано виконував військовий обов’язок. Воював у найзапекліших боях на Донецькому напрямку.
Загинув 28 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі призначення в ході ведення бойових дій біля с.Водяне Донецької області під час артилерійського обстрілу зі сторони рф.
Обірвалося молоде життя, обірвалися мрії і плани.
У горі батьки, які втратили єдиного сина… Плаче дружина…
У смутку друзі, не можуть повірити, що немає такої світлої і доброї людини.
-Олежа ніколи не підводив, завжди тримав слово, – говорить дружина. – Він мені обіцяв: «Я повернусь!». Це була єдина обіцянка, яку він не виконав.
