Оксана Бобилєва – завідувачка дитячого садка «Барвінок», депутат Петропавлівської селищної ради, активістка громадського життя, новатор у професії, щиросердна у товариських стосунках. А ще вона одна з тих, хто упевнено долає гендерні стереотипи. «Жінка за кермом – катастрофа» – Ні! Це не про неї! У День автомобіліста наша розмова саме про жінку за кермом.
Оксано, як давно Ви опанували мистецтво водіння автомобілем?
Це була моя давня мрія. Мабуть, від того часу, як закінчила школу. Спочатку прохала чоловіка, щоб навчив. Але у нього не вистачало то часу, то терпіння на моє навчання. У 2012 році я вирішила, що треба рухатися вперед. Адже сучасна жінка повинна бути мобільною. Є багато нагальних проблем, які вона виконує самостійно і не чекає сторонньої допомоги. Отож я набралася мужності і пішла на курси водіїв. Безмежно вдячна Петренку Сергію Олексійовичу, інструктору автошколи, за його професіоналізм, терпіння, виваженість і розуміння. Те, чому він мене навчив, – безцінно! Я отримала базу знань, яка додала мені впевненості у собі.
Чи було у вас відчуття страху за кермом?
Жодного разу! Я була за кермом автомобіля у великих містах – Дніпро, Харків, Бердянськ. Почуваюся впевнено, ніколи не було страху, що я не туди їду чи раптом не зможу здолати цю відстань. Мої діти теж впевнені в моїй водійській компетентності. Ми часто їздимо відпочивати, я за кермом – і всі спокійні.
Чи відчуваєте Ви перевагу чоловіків на дорозі?
Ні, не відчуваю. Буває, що жінки за кермом набагато розумніші, аніж чоловіки-водії. У жінок швидше спрацьовує внутрішній механізм безпеки, вони кмітливіші, їхня реакція на ситуацію миттєва. Знаю це із власного досвіду. Тому мене завжди обурюють чоловіки, які не можуть дати собі ради на дорозі. Буває, стане на дорозі і не знає куди йому їхати. На дорозі у пріоритеті жінки. Мені навіть здається, що жінок зараз набагато більше за кермом, ніж чоловіків.
Які найдовші відстані Ви долали на своєму авто?
У мене дві автівки. Одна домашня, робоча, моя незмінна біла «дев’ятка», зазвичай на ній рухаюсь по селищу. А на великі відстані у мене є Оpel. Найбільша відстань на даний час – це поїздка із сином, коли він вступав до вишу. Це була поїздка в Харків, звідти – в Дніпро, потім Кривий ріг, і повернулися додому в Петропавлівку.
Як почувається Ваш чоловік, коли за кермом саме Ви?
Вільно і спокійно. Ми не ділимося, кому сідати за кермо. І тим більше не сперечаємося, хто кращий водій. Знаю, що деякі жінки говорять: «Я не їжджу за кермом, коли поряд чоловік, бо він постійно робить мені зауваження». У нас такого немає. Автомобіль – моя пристрасть, мій улюблений вид транспорту! Чоловік це розуміє і, навіть, надає право сісти за кермо, коли я цього хочу.
Чоловіки зазвичай дають своїм авто імена. У вашої машини є ім’я?
Так! Звичайно. Свою білу «дев’ятку» називаю Курочкою. А Opel – Ластівкою. Чому так? Не знаю. Мабуть жіночий інстинкт спрацював. Курочка – домашня, все додому мчиться, все по господарству. А Ластівка – швидка, летить на далекі відстані, мов мрії, що прагнуть вирватися із буденності і рутини.
Чи були у Вас якісь цікаві випадки за час водійської практики?
Я за кермом завжди спокійна, впевнена, завжди уважно слідкую за дорогою, тримаю під контролем ситуацію на дорозі, їду розмірено, нікуди не поспішаю. Із незвичайного, що запам’ятається надовго: довелося мені якось надавати допомогу на дорозі військовим – своїм авто взяла їхнє на буксир. Вони стояли на узбіччі, зупиняли автомобілі, а ніхто не спинявся. Були дуже вдячні за те, що допомогла. Військові подарували мені прапор із автографами і пообіцяли після Перемоги приїхати до мене у Петропавлівку. Ми жінки бойові, з нами не пропадеш! Нас і в бригаду можна брати!
Що ви побажаєте у День автомобіліста панянкам за кермом?
Усім панянкам за кермом я бажаю бути впевненою у собі, в кожній поїздці бачити лише позитив, надихатися кожною поїздкою. Я щоразу із радістю сідаю за кермо, коли мене чекає автоподорож. Я надихаюся чудовим днем, відчуваю прилив енергії, нові сили для подальших справ. Із кожної поїздки маю чи то світлини чудових пейзажів, неба, лісу, дороги. Найсмачніша кава в дорозі, найцікавіші зустрічі та знайомства в дорозі. Тож головне моє побажання усім жінкам за кермом: надихайтеся!
