Сьогодні Петропавлівська громада провела в останню путь свого земляка, 23-річного Сергія Нікітіна, який загинув, захищаючи нашу землю, нас і нашу Україну.
Сергій Олександрович Нікітін народився в селищі Петропавлівка четвертого січня 2001 року. Був найменшою дитиною в родині. У сім’ї зростало четверо дітей: доньки Марина і Наталя, сини – Віталій і Сергій.
Зі своїм старшим братом, який був старшим всього на півтора року, Сергій був нерозлучним. Слухався, повторював за ним, копіював у вчинках, поведінці, у всьому. Вони були завжди разом. Так і називали їх у родині: “Два брати-Кіндрати”.
Куди ішов один, туди звертав і другий. Тому й не дивним було, що після закінчення 9 класів Петропавлівської ЗОШ № 1 та професійно-технічного училища, Сергій знайшов своє робоче місце поруч з Віталієм, своїм братом.
Вони обидва працювали на вугільному складі ДТЕК Павлоградвугілля. І коли в 2024 році призвали до ЗСУ Віталія, його менший брат Сергій слідом за ним – пішов до військкомату і підписав контракт.
Їде брат мій в армію
Посеред зими
-Братику мій, братику,
Ти й мене візьми!
За словами класного керівника Петропавлівського ліцею №1 Валентини Поклонської, її учень Сергій завжди був відповідальним і дуже працьовитим. Навчався хлопець, як усі. Але його каліграфічний почерк був ідеальним: букви рівні-рівні. Такому почерку могла позаздрити будь-яка дівчина.
– За час навчання він зарекомендував себе, як активний хлопець у трудовому десанті, – згадує Валентина Володимирівна.-Завжди був готовий прийти на допомогу, веселий, брав участь у всіх спортивних заходах ліцею. Сергій мав багато друзів, був ввічливим та доброзичливим. Дуже любив свою родину, завжди допомагав мамі по господарству, був добрим, чуйним хлопцем. Весь Петропавлівський ліцей щиро співчуває родині загиблого захисника, нашого учня Нікітіна Сергія.
Методист коммунального закладу освіти «Межівське професійно-технічне училище»Дніпропетровської обласної ради Валентина Філіп’єва в свою чергу згадує:
– Сергій був таким учнем, що його в нашому закладі пам’ятають усі. З ним завжди можна було домовитись. Міг нашкодити, але вмів і працювати. Рідна сестра Наталя дуже переймалася своїм меншим братом, опікувалася. Адже коли мама Олена поїхала в Польщу на заробітки, саме вона замінила вдома маму. Вони були дуже рідні між собою.
А викладач і майстер виробничого навчання МПТУ Ігнат Ручий додає:
– З малих років Сергій умів сам собі заробити, на свої потреби. Постійно був на підробітках, знав ціну трудовій копійці. Умів і знав, як постояти за себе. Разом із тим ладнав із друзями, був товариським хлопцем. Завжди брав активну участь у спортивно-масових заходах навчального закладу, захищав честь училища.
Син дуже поважав і любив свою маму, яка не пускала його на війну.
Але ж він прийняв таке рішення сам: він пішов воювати за братом.
Разом вони з Віталієм не бачились на війні. Були в різних бригадах, та воювали на одному напрямку – Покровському. Зі своїм старшим братом Сергій спілкувався тільки по телефону.
Стрілець, помічник гранатометника Сергій Нікітін чесно і самовіддано виконував свій військовий обов’язок.
Незадовго до цього Сергій лікувався в госпіталі: застудив вухо, було запалення. Після госпіталю, його відправили додому на 14 днів. Але вдома хлопець пробув тільки одну добу.
А потім знову сам прийняв рішення. Пішов до своїх бойових побратимів на підмогу. Знав, що їх треба змінити, бо так тяжко зараз на фронті.
Відповідав за свої вчинки і слова.
Загинув 18 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Новогродівка Покровського району Донецької області.
Їде брат мій в армію
Посеред зими
-Братику мій, братику.
Ти й мене візьми!
