Блог

15 березня  Олефірівка попрощалася із своїм Героєм. Олексій Кравченко загинув 9 березня 2022 року у тяжких боях під Волновахою. Неможливо передати горе матері. Та все ж вона, пересилюючи біль, зателефонувала й попрохала, щоб подякувати усім, хто був поруч із нею у тяжкий час і ще раз згадали її сина.

Зінаїда Василівна Заїченко, мама Олексія Кравченка, розповідає.

Не дай Бог нікому пережити такого горя! Як тільки важко розумом усвідомити, що мого синочка вже немає. Напишіть про мого сина. Він був Героєм. І поховали його як справжнього Героя, із усіма почестями. Ніяких високих чинів так не хоронили.

Мене оберігали, не відразу повідомили про смерть мого Льоші. Відчувало материнське серце, та я відганяла думки про найстрашніше. Льоша теж беріг мене, завжди при нагоді телефонував, заспокоював, запевнював, що з ним нічого поганого статися не може. На війні Олексій від самого початку. У 2015 році пішов добровольцем воювати в зону АТО. А потім знову підписував контракт про продовження служби. А коли приїжджав додому у відпустку, намагався нам побільше допомогти по господарству. Жалів він мене дуже. Заспокоював і тоді, коли почалася нова війна.

Я знала, що він воював на Донеччині. Він говорив, що під Волновахою. Із тривогою чекала кожного дзвінка. Зателефонував 6 березня:

“Мамо, бороди вже немає – згоріла, але то дрібниці. Тут справжнє пекло! Ти б бачила, що окупанти зробили з містом! Місто горить! А мирні жителі тікають просто до нас в окопи!”

Його дуже хвилювало, що страждають мирні люди.  Це був останній дзвінок. Це були останні слова, які я почула від свого синочка.

8 березня на телефон прийшло повідомлення:

«Мамо! Передавай усім: рятуйте Волноваху! Гине мирне населення»

А потім телефон замовк, не відповідав. Я телефонувала – поза зоною. Гадала, що не стало зв’язку.  Я чекала дзвінка, надіялася… Лише через декілька днів мені повідомили страшну звістку, що 9 березня осколком в голову Олексій був убитий.

Не відразу вдалося вивезти тіло з місця бойових дій. Лише 14 березня я змогла побачити свого сина. Спасибі Олександру Бороданьову, що допоміг і був поряд з нами. Довгі роки наша сім’я підтримувала зв’язки з ним, не раз він передавав в частину, де служив наш син, необхідні речі і продукти. Наш Льоша та його побратими дуже цінували допомогу волонтерів Петропавліщини.

Хочу подякувати голові Миколаївської ТГ Віктору Одоєвцеву, старості Валерію Загнію, голові ГО «Єдність і сила»  Олександру Бороданьову. Вони зробили все можливе і неможливе, щоб допомогти нам: організувати поховання, зібрати людей. Спасибі усім людям за співчуття, підтримку, за кошти, які нам зібрали. Гроші я передам волонтерам. Нехай вони пригодяться іншим солдатам і збережуть ще одне життя.

Хочу звернутися до земляків, до усіх людей: допомагайте нашій армії, нашим захисникам! Не шкодуйте ні часу, ні грошей! Коштами, харчами, теплими речами! Хто чим може! У надзвичайно важких умовах вони боронять Україну: холодно, не завжди є їжа. І постійні обстріли! Постійна небезпека і загроза життю.

Хай Бог береже наших захисників!

Пам’ятайте нашого Олексія, він загинув за нас з вами!