1 серпня 2023 року Олександр Гриняк отримав почесну відзнаку Головнокомандувача Збройних Сил України – нагрудний знак «Золотий хрест». Почесною відзнакою нагороджуються за успішне виконання бойових завдань та в разі здійснення особою визначного вчинку.
Нагороджувати приїхав радник Головнокомандуючого. Посвідчення підписане Головнокомандуючим Валерієм Залужним. Цією важливою нагородою Олександр відзначений за свій перший штурм.
Голос Олександра впевнений і рішучий:
-Нам розкисати не можна!
У війську Олександр з 1 квітня 2023 року, але відчувається військова виправка і бойовий дух. До нового режиму життя звик швидко, задоволений тим, що поряд з ним надійні вірні побратими. Це і додає сил та наснаги у тяжкі моменти.
Навчальний центр, відбір до бригади морської піхоти. Із трьох рот набирали військових певних спеціальностей. Потребувалися водії, механіки. Вишикувалися на плацу і чекали, кому цієї ночі на відправку. Призначення – Запорізький напрямок.
-Команда підібралася у нас вмотивована, рішуча. Це справжні вояки, хоча не всі мали військовий досвід. Нас зустріли ті, що вже воювали не перші місяці. Відразу здружилися, на війні без такої дружби не можна.
Зізнається Олександр, що важко було бачити спустошену землю.
-Уявіть собі – зовсім немає людей. Села є – а населення немає! Будинки усі напівзруйновані. Видовище жахливе!
Займають зараз будинок, як для літа стан задовільний, але для осінніх дощів та морозів – непридатний.
-Там, де пройшов ворог, – життя немає, – зауважує Олександр.
Запам’ятався Олександру перший штурм. Було гучно: гриміло, літало і свистіло. Але наші захисники змогли відтіснити ворога.
-Всього розповідати не можна. Це історія про те, як людина перемагає танки. Неймовірні зусилля на грані неможливого.
Хлопці після цього штурму отримали подяки від командування. А найсміливіші були представлені до нагороди. Серед них і Олександр Гриняк.
Воїн вірить у справедливість, у важливість своєї справи, у свою місію звільняти рідну землю від ворога. Страху немає – є лише віра у Перемогу.
Віра підкріплюється мрією про мирну працю. Олександр працював на землі і мріє знову повернутися до цієї роботи. Тішать душу спогади про дитинство – про друзів з села Хорошого, де він проводив канікули у дідуся та бабусі. Кращий друг дитинства з Хорошого Іван теж боронить країну. Згадує Олександр Осадченську школу, в якій навчався. Згадує батьків, які живуть у Водяному.
На Харківщині Олександра чекає сім’я – дружина Людмила і трійко дітей: донька Сашенька, синок Женя і найменшенька Софійка. Нещодавно випала можливість приїхати на короткий термін до сім’ї. У дітей радощам не було меж! Обіймали, розповідали і прохали частіше приїжджати.
І Олександр обіцяв приїхати якнайшвидше! Адже Перемога неминуча! Нелегко дається нашим воїнам кожен метр землі, нелегко відвойовувати наші села і міста. Але наші воїни уперто йдуть вперед. Бо за ними – українська земля, родина, Україна!
