Діана Дмитрюк навчається в 11-Б класі Петропавлівського ліцею №2. Скільки себе пам’ятає, завжди була у вирі соціально важливих подій свого навчального закладу та рідного селища. Діана є активною учасницею різних проєктів для молоді – «Жовтосердечні» від Української волонтерської служби, Української академії лідерства, «Екодії», платформи Plekayou та багато інших. Із початком російської агресії разом зі своєю родиною та іншими молодими людьми стала активно волонтерити – допомагати захисникам та переселенцям з небезпечних регіонів. Чи важко бути лідером суспільної діяльності, про це розповідає особисто Діана.
-Думаю, варто почати свою розповідь саме з початку мого волонтерського шляху. – розпочинає розповідь Діана Дмитрюк, учениця 11 класу Петропавліського ліцею №2. – З 2014 року в школі нас залучали до волонтерства, коли ми збирали на фронт консервацію, засоби гігієни, продукти харчування тощо. Мабуть підсвідомо я розуміла, наскільки важливо волонтерити і допомагати іншим. І вже точно знала, що конфлікт розпочався давно, а повномасштабне вторгнення не є початком війни. Я зростала в україномовній родині, де мама та бабуся вишивали вишиванки, і я, як мільйони інших співвітчизників, розуміла важливість української ідентичності, наскільки наша культура має велике значення.
Діана завжди була лідером. Ще у середній школі дівчинку обрали старостою навчального закладу. Вона обожнювала брати участь в різних заходах поза шкільний час. Важливу тут роль відіграли її батьки, які завжди підтримували і ніколи не забороняли спробувати себе у чомусь новому. Тож під лозунгом «Це досвід і він мені знадобиться» Діана стала головою Центру дитячих ініціатив у своєму ліцеї.
-Вирішальним моментом для власної активної діяльності стало повномасштабне вторгнення рф в Україну, – говорить Діана. – Тоді у мене було лише одне бажання – бути корисною. Чесно, я ненавиджу готувати, особливо пекти. Але в перші місяці війни на моїй кухні організувався невеликий штаб. Я, мама та моя сусідка Ліза пекли пиріжки ящиками та передавали в госпіталь або ж волонтерам, які їхали до бійців. Якщо у мене є ресурси, я маю допомагати. Тому я почала шукати різні можливості, як можу бути корисною. У цьому мені допоміг попередній досвід, який отримала, виконуючи обов’язки управлінця учнівського самоврядування. Лідерські якості стали у нагоді. Я почала волонтерити в «Екодії» – екологічній організації. Працювала однією з координаторок Дніпропетровської області. Наша головна задача – фіксувати екозлочини, перевіряти їх та наносити на карту. До речі, на нашій карті досі ведеться моніторинг, що став більш автоматизованим: https://ecoaction.org.ua/warmap.html
Волонтерство, запевняє Діана, – це про спільноту та надихаючих людей, які працюють за ідею. Тож у спільноті «Екодії» вона й познайомилась з нереальною молоддю і вже волонтерила від Української академії лідерства. Дівчина почала все більше цікавитись їх діяльністю і брати участь в їхньому проєкті. Протягом діяльності набувала нових якостей лідерства і волонтерства.
-Саме в Українській академії лідерства я познайомилась з Анею і Таєю, які вже були в команді проєкту «Східний менті», – розповідає Діана. – Мене запросили до них в групу. Це суперлюди! З ними працюю більше року, ми разом пройшли через багато перешкод і здобули чимало перемог, тож про них можна розповідати безкінечно.
Люди схильні вважати, що волонтерити це легко. Але волонтерство – це про постійну емоційність та важку щоденну роботу. Перші дні, після ворожого вторгнення, дівчата-волонтерки спали лише по декілька годин на добу, аби всі діти, які були задіяні, отримали максимальний результат. У перший набір вони відкрили осередки у трьох містах – Київ, Львів та Івано-Франківськ. А ще впровадили онлайн-формат. Це загалом 700 дітей на 5 молодих людей, які вирішили щосили допомагати.
-Найскладніше для мене в роботі над проєктами – емоції та особисті переживання. Розповім про ситуацію, що трапилась, коли я проводила співбесіди з дітками. Одного разу ми приймаємо хлопчика зі статусом ВПО, і запитуємо у нього «Звідки ти?» Він мовчав кілька хвилин, а потім відповів: «Я з міста, якого вже не існує, Маріуполя». Тяжко це сприймати? Так.
Ділиться Діана своїми порадами, як «не вигоріти» під час волонтерської діяльності у важкі часи війни.
- Завжди треба говорити про все, що тебе обтяжує. З друзями, батьками, рідними. З будь-ким, хто може вислухати та зрозуміти. Якщо таких немає, або ситуація дуже складна – звертайтесь до психолога. Зараз існує дуже багато волонтерських ініціатив, де психологи надають безкоштовну психологічну допомогу всім. Спеціалісти, яких радить дівчина: https://teenergizer.org/, https://saferoom.org.ua/. Тут волонтерять психологи з професійною освітою, і які проходять спеціальну перевірку.
- Займайтесь справою, що ніяк не стосується того, чим ви займались (ваших думок). Я завжди читаю, де б не була, в телефоні у мене завжди є завантажена книга, яку я читаю. Це допомагає мені відволіктися, адже в книгах герої самотужки вирішують власні проблеми і це психологічно розвантажує.
Діана була залучена у величезну кількість процесів і набиралась досвіду, відвідуючи лекції і тренінги. Тому наступним її етапом стали «Агенти змін» – проєкт від Малої академії наук України.
-Активно займаючись волонтерством, я забула про своє захоплення космосом, бо ж часу на це взагалі не було, – говорить дівчина. – І тут прийшла на допомогу освітня програма, що дозволяє створити будь-який проєкт! Саме так і з’явився мій перший, самостійно заснований проєкт – UkraineSpaceTechnology. Проєкт спрямований на те, щоб закохати людей у космос. Я зібрала довкола себе однодумців з різних куточків нашої країни, які захоплюються точними науками так само, як і я. І ми почали творчо працювати. Загалом ми об’єднали та створили довкола себе потужну спільноту. Ми проводили спостереження за зорепадом Персеїди – перша наша велика подія, яка, до речі, була організована в Петропавлівці. Займалися перекладом наукових статтей, створили астрогалерею, де публікуємо роботи астрофотографів. Зараз працюємо над розробкою уроків астрономії для шкіл разом з науковцями проєкту NUAAR. З матеріалами проєкту можна ознайомитися за посиланнями https://www.instagram.com/ukrspacetechnology/ та https://ukrspacetechnology.weblium.site/.
Пізніше Діана разом зі своєю подругою Настею, з якою познайомились на одному спільному проєкті, зрозуміли наскільки за останні три роки важче стало здобувати освіту. Після деокупації Херсона, на волонтерських засадах, допомагали одній дівчинці навчатися. Виявили велику проблему – не всі діти мають доступ до освіти, і не всі батьки мають кошти на репетиторів. Діана і Настя створили потужну волонтерську платформу Plekayou.
-Слово «плекаю» – вирощувати щось з любов’ю. А загальна назва проєкту Plekai Youth – Плекай Молодість, – продовжує далі Діана. – Кожен може волонтерити на нашій платформі, якщо має достатні знання з того чи іншого предмета. І будь-який учень може звернутися до нас за допомогою, а ми скомунікуємо його з репетитором-волонтером. На разі ми маємо 1500 волонтерських годин, здійснених на нашій платформі, – це 800 учнів та 600 репетиторів. А нашому проєкту ще немає й 6 місяців!
Дівчата розширили свою діяльність. Волонтерська ініціатива відтепер має: книжні клуби, де читають твори українських письменників і закохують молодь в українську літературу, Speaking club, у якому говорять англійською зі спікером з США і обмінюються досвідом, та проводять зустрічі і різні заходи, націлені на розвиток молоді. Вже зовсім скоро – 28 жовтня – Plekayou організовує перший офлайн-захід у співпраці з Україно-Данським домом.
-Наступна моя ціль було відкриття Молодіжної громадської організації, аби офіційно зареєструвати проєкти, – ділиться досягненнями Діана Дмитрюк. – На початку цього літа, після закриття 4 набору «Східний менті», ми з командою подали заявку у два напрямки. Перший – відкриття громадської організації, друга – програма Upshift. Ми започаткували свою організацію й отримали фінансування. Тож наступний етап діяльності – «Східна платформа».
Наразі у Львові дуже багато підлітків зі статусом ВПО, і команда волонтерів розуміє, наскільки складно соціалізуватися та знайти друзів у новому місті. Тож «Східна платформа» створює простір спілкування для підлітків з небезпечних регіонів та підлітків Львову. Протягом двох місяців проводили зустрічі-знайомства, працювали з менторами та допомагали переселенцям інтегруватися в суспільство. І у волонтерів все вдалося! Результати проєкту були неймовірними, тому діяльність планують продовжити й надалі.
-Одночасно з моєю волонтерською діяльністю мене почали запрошувати на тренінги та форуми, – говорить Діана. – Тож я почала безкоштовно подорожувати країною, адже більшість організаторів подій завжди оплачують дорогу, проживання та харчування. І це насправді неймовірний досвід, коли на різних зустрічах ти маєш змогу знайомитись з творцями нових змін, знаходити друзів і просто однодумців. Тепер маю захоплення подорожувати, бо майже в кожному місті країни знайшла нових друзів, з якими залюбки буду зустрічатись.
Діана є членкинею Молодіжної ради ЮНІСЕФ. Шлях туди був досить складним, адже серед всіх активістів нашої країни треба було увійти у топ 15. Це якраз розмова про можливість бути впливовим і представляти молодь на світовому рівні. Саме тут діяльність дівчини почалась нещодавно і їй ще треба багато чому навчитись. Але на офлайн-зустрічі у Києві Діана встигла поспілкуватись з представниками фонду ЮНІСЕФ з різних країн, які розповіли, як вона може впливати на процеси в країні. Наразі дівчина обрала напрямок відбудови громад та створення умов розвитку молоді і дітей в громадах.
-Зараз я ще беру участь у проєкті «Жовтосердечні» від Української волонтерської служби, – говорить Діана. – Ми будемо обговорювати і будувати плани розвитку громад, створювати умови розвитку молоді та дітей в громадах. Тож наступне місто на карті проєктної діяльності – Львів. Насправді, волонтерство – це про можливості та розвиток. Про постійне навчання, адже протягом всього часу я завжди читала, вивчала, опановувала та розвивалась. Зараз існує дуже багато волонтерських ініціатив та організацій, які можуть надати підтримку та можливості. Головне – мати бажання бути корисною.
«То що ж все-таки найважливіше?», – запитують знайомі у Діани. «Найважливіше – це підтримка», – упевнено відповідає вона.
-Мене завжди підтримували мої батьки і вчителі, – зізнається Діана. – Ще з дитинства ніхто не забороняв мені цікавитися різними речами – від музичної школи до космосу. Навпаки, мене заохочували не боятися спробувати щось нове. Зараз у мене вже сформоване широке коло спілкування – друзі, з якими ми працювали над проєктами і просто прогулювалися вулицями прекрасних міст України, однодумці, співавтори проєктів. Це люди, які, як ніхто, розуміють та всіляко підтримують навіть найбожевільніші творчі ідеї.
У ліцеї таку потужну підтримку Діані надають педагоги. Завдяки Гринь Людмилі Валентинівні дівчина дізналась про такий важливий проєкт «Екодія» і ще глибше зацікавилась хімією. До Церр Наталії Миколаївни можна звернутись за допомогою у проєктах, пов’язаних з космосом. А директорка Петропавлівського ліцею №2 Ольга Іванівна Цимбал підтримувала абсолютно всі події та заходи, які Діана впроваджувала у своїй діяльності.
-Протягом всіх цих років було багато й відмов та перешкод в реалізації деяких програм і проєктів. Але завдяки постійній підтримці рідних, друзів та наставників я не зупинялася. Й сміливо крокую далі! – підсумовує Діана Дмитрюк.
