Яке страшне слово: «Знову». Як важко його вимовляти, коли односельці, близькі та рідні збираються на цвинтарі, щоб провести в останню дорогу свого земляка. Як боляче бачити, як більше стає прапорів над могилами…
17 травня – тяжкий день для села Хорошого. Прощається село зі своїм Героєм Дмитром Легкошкуром. Короткий земний шлях – 26 років…
9 серпня 1997 року у щиросердній працьовитій шанованій у селі родині Легкошкур, в сім’ї Олександра та Наталі народився довгоочікуваний хлопчик, радість і надія. На нього чекала старша сестричка Юля. А ще двоюрідні сестрички. Ріс улюбленцем, сестрички-дівчатка любили його безмежно, а старші родичі говорили: «Є тепер у нас продовжувач роду та носій нашого прізвища!».
Швидко підростав, тішив батьків, бабусь та дідусів: зростав слухняним і добрим. Можливо тому, що ріс з дівчатками, був сором’язливим і совісним. Від раннього віку допомагав по господарству, вмів виконувати всю сільську роботу. Раділи батьки: хазяїн росте!
Навчався в Хорошівській школі. Першого вересня разом з сестричкою Юлею і величезним портфелем зайшов до школи. За порогом лишилися мама і тато. Попереду – перша вчителька, нові друзі, перші уроки.
Вчителі згадують його старанним, дисциплінованим, уважним, вихованим учнем, однокласники – доброзичливим, дружелюбним, надійним товаришем. Захоплювався спортом, любив рибалити. Удосвіта перед шкільними заняттями біг на річку прикормити рибу, щоб після уроків захопити вудочку і піти на рибалку.
-Таким був спокійним, тихим, але мав міцний характер, – говорить сестричка Юля. – Вирішив йти на рибалку – нікого не будив, вставав рано, не боявся не виспатися – і на річку. Бувало, у вихідний день до сніданку і рибу приносив.
Після закінчення 9-го класу Хорошівської школи вирішив йти за татовим прикладом навчатися в коледж електрифікації Дніпропетровського аграрного університету. Отримавши диплом, став працювати. За порадою старших друзів та за підтримки батьків обрав шахтарську працю. Від 19 грудня 2016 року працював в ШУ «Першотравенське» проходчиком.
Пропрацювавши майже рік, був призваним на строкову службу 8 листопада 2017 року. Після демобілізації знову повернувся до шахти.
-Був совісним і відповідальним з дитинства, – знову розповідає Юля. – Від нього не чули слів «Не можу», «Не вмію», «Не буду». Жодного разу не поскаржився на важку роботу ні в шахті, ні під час служби в армії.
Завжди привітний, усміхнений. Таким його пам’ятають односельці. Старався усім допомогти, підтримати. Дуже любив своїх племінниць, доньок сестри. А дівчатка Варя та Софійка завжди чекали улюбленого дядю. Вмів він з ними жартувати, гратися. І смаколики у нього завжди були для дівчаток.
У селі Самарському, де жила сестра Юля з сім’єю, зустрів свою долю. Обрав дівчину, розумну, красиву, із ясними очима, з маминим ім’ям – Наталя – таку ж скромну, щиру, спокійну, як мама.
Було у Діми все для щастя – велика дружна родина, кохана дівчина, улюблена робота, захоплення. А ще – багато мрій, якими він ділився лише з найріднішими.
І все це зруйнувала війна… Вирвала з рідного дому, відірвала від близьких людей. Кинула у вир трагічних подій, змусила страждати рідних.
11 березня 2022 року Дмитро Легкошкур став на захист України. До служби був приучений, ніколи не скаржився. Завжди говорив: «У мене все добре! Не хвилюйтеся!». Вдавалося приїхати на коротку відпустку – старався допомогти батькам.
Мав Дмитро багато захоплень. Найцікавіше – бджільництво. Разом із товаришем, теж шахтарем, захопилися цією цікавою справою. Після нелегкої шахтарської праці це був відпочинок і задоволення – працювати на свіжому повітрі, спостерігати за життям працьовитих бджіл, планувати. А планів у друзів було дуже багато! Фарбували вулики, качали перший мед, раділи йому мов діти. Турбувалися про бджіл, мріяли…
А мріяли хлопці про майбутнє – про сім’ю, про одруження. Домовилися, що той, хто першим одружиться, візьме другого в хрещені для своєї дитини.
29 серпня 2022 року Артем загинув. Дмитро дуже тяжко пережив смерть друга. Не міг повірити, не міг змиритися… У них же скільки було мрій!.. І після війни вони всі мали здійснитися!
Війна продовжувалась…
Дмитро та Наталя не стали відкладати життя. 3-го серпня 2022 року вони одружилися. Поряд були лише найближчі. А вся велика родина вітала молоду пару і сподівалася, що зберуться після війни на щасливі події нової сім’ї. Очікування, зустрічі, телефонні розмови і безліч щасливих миттєвостей на світлинах. Діма й Наташа вірили разом в Перемогу і у довге щасливе мирне життя.
– Дімо, Дімо! З’їхалися усі родичі, близькі й далекі, мов на весілля… – зітхає сестра. – Зібрав ти нас не для свята… А зовсім недавно ми бачилися з тобою!
4 травня приїхав додому на коротку відпустку. Повідомив, що переводять на Донецький напрямок. Проводжали, навіть подумати не могли, що це востаннє.
Зателефонував, коли прибув на місце:
-Йду на завдання. 4 дні не буду виходити на зв’язок. Як зможу – відразу зателефоную. Не хвилюйтесь. Все буде добре.
Якими ж довгими були ті дні! А тепер це очікування стало вічним. Рідні так і не дочекалися дзвінка.
Дзвінок був з військомату.
-Не говорять мені того, чого я не хочу чути, – говорить сестра.
-Так. Трапилось найгірше.
Все горе вмістилося в декілька слів із сповіщення: «Легкошкур Дмитро, командир 2 відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону 13 травня 2024 року загинув у районі населеного пункту Урожайне Донецької області».
Батьки втратили сина, сестра – брата, дружина – чоловіка. І немає таких слів, щоб зарадити їхньому горю. Немає таких слів, щоб повернути назад час, в якому був він.
17 травня Україна прощалася з Героєм Дмитром Легкошкуром. На вулиці Петропавлівки вийшли жителі зустрічати Героя. Навколішках стояли жителі Самарського. Шлях до села Хорошого, рідного села.
Від мосту через Самару – прапори, квіти, діти і дорослі. Схилили голови у скорботі, прихилили коліна. На знак вдячності Герою. Вулиці села заповнені людьми. І болем.
Батьківська садиба, згорьовані батьки, рідні. Горять свічки останньої молитви.
Військовий капелан відслужив молебен. Приїхали попрощатися побратими, військовий оркестр проводжав в останню путь Героя.
Доземний уклін батькам, рідним і близьким. Дай Бог сили перенести тяжку непоправну втрату.
Народжений в любові для життя Серед краси, добра, пісень. Ти жити мав для майбуття, Але настав цей чорний день. І море сліз, і море болю Вмить розлилося по усій землі. Вся Україна плаче за тобою, У горі друзі, рідні, земляки твої. В Небеснім війську вже тебе чекають Ті, з ким у бій ходив не раз. Там чути глас: Герої не вмирають! Бо віддали життя за кожного із нас. Скінчилась тут твоя земна дорога, Ти в інші йдеш тепер світи. Пробач нас, Діма, наш Герою, Пробач нас, Діма, і прости…
