З глибоким сумом і болем Петропавлівська громада схиляє голови у скорботі за Захисником України — Гайдаровим Сергієм Івановичем, стрільцем, солдатом, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.
Сергій Іванович народився 24 листопада 1973 року. Своє дитинство та юність провів у рідному Харцизьку. Закінчив Зуївську середню школу, після чого вступив до Єнакієвського гірничого технікуму. Своє трудове життя пов’язав із шахтарською справою, працюючи на шахті у Харцизьку слюсарем, техніком, а згодом механіком.
Його знали як надзвичайно відповідальну, працьовиту та доброзичливу людину. Сергій Іванович мав справжній талант до техніки. Його золоті руки могли полагодити практично будь-який механізм. Він ремонтував виробничу техніку, автомобілі, мотоцикли, завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. До нього зверталися як до досвідченого фахівця, якому довіряли і якого щиро поважали.
Саме у Харцизьку він зустрів своє кохання — Ганну. У 2000 році вони створили родину, а у 2004 році народився син Ігор, який став найбільшою гордістю та радістю батька.
Війна вперше увірвалася в життя родини у 2014 році. Через російську агресію Сергій Іванович разом із сім’єю був змушений залишити рідний дім і переїхати до Добропілля. Там вони починали життя заново. Він знову працював на шахті, де швидко заслужив повагу колег завдяки професіоналізму та сумлінній праці.
У 2022 році повномасштабне вторгнення знову змусило родину шукати безпечніше місце. За наполяганням Сергія Івановича сім’я переїхала до Петропавлівки. Найбільше він хвилювався за дружину та сина, прагнув уберегти їх від небезпеки війни.
У березні 2022 року Сергій Іванович став до лав Захисників України. Служив у підрозділі електрозабезпечення 111-ї бригади, 118-го батальйону. За час служби пройшов через найгарячіші точки фронту: Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, Лиман, брав участь у звільненні Харківщини. Попри всі труднощі та небезпеки, він залишався мужнім, надійним і відданим своїй справі воїном.
Війна неодноразово випробовувала Сергія Івановича на міцність. Разом із побратимами він виходив з оточення, долав небезпеки та труднощі фронтового життя. У ті важкі дні справжньою підтримкою стали волонтери. Родина Захисника висловлює щиру вдячність волонтеру Петропавлівської громади Віталію Сап’яному, який доставляв військовим воду та продукти харчування. Його допомога була не просто необхідною — вона рятувала сили, підтримувала бойовий дух і дарувала надію нашим воїнам. Вчинки таких людей назавжди залишаються в пам’яті тих, хто пройшов крізь пекло війни.
Останній раз Сергій Іванович говорив із дружиною 8 серпня 2024 року. Він привітав Ганну з днем народження та повідомив, що наступного дня вирушає на позиції.
9 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Пантелеймонівка Покровського району Донецької області. Сергій Іванович Гайдаров загинув, виконуючи свій військовий обов’язок та захищаючи незалежність і свободу України.
До останнього дня його син Ігор вірив, що батько живий, що перебуває у полоні та неодмінно повернеться додому. Та війна принесла родині страшну звістку, яку неможливо прийняти без болю.
Сергій Іванович назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав, як справжній чоловік, люблячий батько, турботливий чоловік, надійний товариш і мужній Захисник України.
У скорботі залишилися дружина Ганна, син Ігор, рідні, друзі та побратими.
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Героя.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Сергію Івановичу Гайдарову.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у наших серцях.
