Абрикосовим цвітом зустрічав рідний дім… Зливами плакало небо… Герой повертався з війни.
У скорботі схилили голови і опускалися на коліна усі, хто чув і бачив наближення траурної процесії – автомобіль з тілом Героя і багато автомобілів за ним.
Відразу за містком через Самару при в’їзді в Хороше вишикувалися жителі села, з прапорами України, з прапорцями, з першими весняними квітами. У руках друзів – портрет Едуарда Юдіна, у військовій формі, з автоматом.
Люди йшли і йшли до двору Юдіних. А дощ не вщухав… А навколо буяла зелень і пишно цвіли абрикоси. І в похмурий сірий дощовий день буяло життя.
Прощання на рідному подвір’ї, плач матері і дружини, сльози рідних, близьких, сусідів і знайомих. Немає маленьких синочків поряд – вони ще не знають про тяжку втрату.
Мовчазні військові схилили голови. Приїхали попрощатися побратими, рано виїхавши із бойових позицій лише на декілька годин. Не може стримати сліз молодий командир: нелегка ноша випала йому приїздити на поховання своїх підлеглих й дивитися в очі рідним.
Останні хвилини біля рідного будинку… Знову дорога… Односельці проводжають від рідного дому до місця поховання.
Знову сигнали поліцейської машини, траурна автомобільна процесія переїжджає із села Хорошого до села Осадчого. Біля кожного двору вздовж усієї дороги через все село стоять на колінах односельці, низько вклоняються Герою. Недалека дорога між селами. Дорога, якою з юності Едік приїжджав на побачення до майбутньої дружини, дорога, якою їздив у рідне село Осадче.
Згорьовані жителі Осадчого. Вони пам’ятають його маленьким, пам’ятають перші кроки. А тепер доземно вклоняються йому, своєму односельцю, який віддав життя за Україну.
Сільське кладовище в Осадчому не може вмістити всіх тих, хто прийшов попрощатися з Героєм. Слова прощання… Останні обійми мами й дружини…
Голова Брагинівської сільської ради Василь Сінгур висловлює щире співчуття рідним і близьким, згадує тих молодих хлопців громади, які віддали своє життя в боях за рідну землю.
Староста Осадченського старостинського округу Василь Безмеліцин розповів про коротке життя воїна, адже був Василь Васильович класним керівником Едіка. Зібралися на кладовищі однокласники, не можуть повірити в тяжку втрату.
Народився Едуард 8 серпня 1986 року. Навчався в Осадченській школі. Після закінчення вступив до Дніпропетровського технікуму. Служба в лавах Збройних сил України в Десні, військова спеціальність – танкіст. Повернувся з армії, працював водієм в Дніпрі.
В 2015 році одружився з дівчиною, з якою зустрічався з юності. Жили спочатку в Осадчому, потім в Хорошому. Купили будинок, облаштовували подвір’я. Народилися один за одним двоє синочків. Улюблена робота водієм – працював з 2016 року в ТОВ «Еліта». Тільки б жити!
Війна увірвалася в мирне життя молодої сім’ї. У лавах перших з’явився в військкомат. У перші дні війни була велика потреба в водіях. Від 3 березня став на захист Батьківщини. За час війни був на позиціях на різних ділянках фронту. Минув рік – Едуард прийняв рішення вступити до лав штурмової бригади. Навчання у військовій частині, і нове місце дислокації.
Зателефонував дружині:
-Уже на місці, все добре, тут тихо. Не хвилюйся.
Ельвіра почула звуки вибухів.
-То десь далеко, все нормально, – заспокоював.
А через три дні не вийшов на зв’язок. «Мабуть, на завданні», – подумала Еля.
Пізніше зателефонувала товаришу:
-Едік на завданні?
-Не знаю, як тобі сказати…
-Кажи, як є!
-На завдання вийшли 6 квітня. Із тих, хто пішов, 10 поранених і один загиблий. Едік… Едік загинув….
-Ніііііі… – тільки й устигла вимовити.
Дзвінок в військкомат.
«Стосовно вашого чоловіка інформації не маємо» – відповідь.
А 10 квітня до двору Ельвіри приїхали військові, щоб офіційно повідомити гірку звістку. І тоді не вірила. Лише коли побачила в домовині…
Згадалася остання зустріч в частині. Йому дали всього два дня відпустки, щоб зустрітися з дружиною. Тоді Едік сказав Елі:
-Якщо зі мною щось трапиться – поховай в Осадчому.
-Що ти таке говориш! – розсердилася Еля.
-Ну, це так, на всяк випадок… – відповів.
Ніяк не пояснив… А ось тепер і згадалися його слова. Чому? Мама й сестра живуть у місті. Дружина з дітьми – в Хорошому.
-Пожалів він тебе, Елю, – говорять люди. – Ти себе зведеш, горюючи. Якби в Хорошому – щодня б на могилу ходила та плакала. А в тебе дітки маленькі. Будеш їздити на кладовище в Осадче, та не так часто. Він заслуговує на спокій і вічну пам’ять.
Зеленіє трава на сільському кладовищі, пташки співають весняних пісень. Тиша. Останній прихисток Героя. Нехай душа його знайде умиротворення і спокій. Хай Бог прийме світлу душу у Царство Небесне. І стане Едуард Ангелом-охоронцем своїх дітей.
А дощі йдуть і йдуть… Омивають землю світлими сльозами за молодим життям Героя. Світла пам’ять Едуарду Юдіну, який загинув на захисті країни, своєї землі і своєї родини.
