19 липня – День тренера України, в основу якого покладено історію українського спорту. Саме 19 липня 1996 року українці виступили вперше на Олімпійських іграх як самостійна, окрема команда.Тренер – це друга сім’я для тих, хто йде до вершин спорту. Тренер – натхненник, наставник, мотиватор, стимул, який щодня працює, як над собою, так і над своїми підопічними. Розділяє злети і падіння, сльози радості і нагороди. Готує фізично і морально майбутніх спортсменів до змагань у професійному спорті. Робить свій вклад у розвиток державного спорту та здоров’я нації. Сьогодні ведемо розмову з відомим у нашому краї тренером, спортсменом, вчителем фізичної культури Петропавлівського ліцею №2 – Корнєвим Ігорем Миколайовичем.
Ігоре Миколайовичу, розкажіть, як Ви познайомилися зі спортом? Чим найбільше захоплювалися у дитинстві?
У дитинстві, у класі п’ятому, полюбляв грати у футбол. У вільний час та на перервах ганяли й забивали з другом дитинства, Костею Чорним, консервні банки, бо м’ячі у той час були дефіцитом. Постійно спізнювалися на уроки. До дев’ятого класу я був справним хлопцем, тому вирішив займатися собою – почав бігати крос. У цьому мене підтримав Євген Григоревський, який раз на тиждень бігав навколо Петропавлівки, брав мене з собою. Згодом я побачив результат – я схуднув, почав підтягуватися, робити додаткові фізичні навантаження. Всі мої друзі займалися спортом – Міхно Анатолій, Володя Соловйов, Євген Григоревський, Костя Чорний, Валерій Бичевський. Це була наша спортивна команда друзів.
Тренер – це покликання, робота чи стиль життя?
Звісно, це покликання! Робота, яка приносить задоволення упродовж всього життя. Пам’ятаю, як у дитинстві, проходячи разом з мамою повз дошки пошани, я говорив їй, що обов’язково моє фото теж там буде за спортивні досягнення (посміхається). Три рази вступав до педагогічного інституту, тоді конкурс був величезний. Відслужив в армії і все-таки досяг своєї цілі – вступив до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури.
Чи вдається довести своїм вихованцям, що спорт це життєва необхідність?
Так. Постійно розповідаю молоді, шо треба вести здоровий спосіб життя, особливо у молодому віці. Адже це здоров’язберігаюча база, яка закладається на все життя.
Можна сказати, що спортом краще займатися в групі, колективно чи цілою родиною?
Це кожна людина обирає для себе сама. Може, хтось соромиться, а комусь потрібна підтримка та компанія. Це індивідуально для кожного. Головне – займатися спортом, якщо є бажання.
Війна – це ж не привід полишати активні заняття спортом?
Звісно – ні! Навіть у цей, важкий для всіх, час треба не полишати, а продовжувати працювати над собою!
Як вдається відпочити після тренувань?
Це, в першу чергу, зустріч з друзями, які раніше у спорті були суперниками, а нині ми – друзі. З якими спілкуєшся уже багато років. Головний атрибут цих зустрічей – гітара. Дуже полюбляю співати.
Що порадите сучасній молоді? І взагалі своїм землякам?
Чим раніше розпочати займатися спортом, тим краще. Батьки, які бачать натхнення у дітей до спорту, всіляко підтримуйте їх!
Ви завжди були наставником для багатьох дітей. Хто залишися у вашому серці?
Це Олександр Єрьомін, Олена Гампа, Чеверда Анастасія, Нагорна Вікторія, Богдан Козак, Ярослав Губанов, Олександр Мех. З ними у мене пов’язані найкращі спогади зі спортивного життя. Та й друзями ми стали з ними назавжди.
Сьогодні ми приєднуємось до привітань, які пролунають на честь українських тренерів та бажаємо їм здоров’я, щастя, успіхів в їх нелегкій праці!
