4 березня у територіальному центрі комплектування відбулося вручення почесної нагороди рідним полеглого захисника України.
В актовій залі зібралися рідні Сергія Тємнікова: дружина Олена, донька Юлія, онук Максим, найближчі друзі цієї родини – сім’я Зібрових Інна та Андрій, товариш Юрій Сидоренко. Всі схвильовано чекали на урочисту мить і під час вручення не могли стримати своїх емоцій, сліз, не могли приховати свого болю і туги за справжнім чоловіком, татком, дідусем, другом.
-Сьогодні ми зібрались, щоб вшанувати пам’ять та відзначити державною нагородою справжнього героя України, військовослужбовця, старшого сержанта Тємнікова Сергія Вікторовича, – сказав у своєму виступі майор-заступник начальника другого відділу Синельниківського РТЦК та СП Олександр Міщенко.
-За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі, Указом Президента України від 16 жовтня 2024 року №02 орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно нагороджується Тємніков Сергій Вікторович.
Нагороду Олександр Міщенко вручив онукові Героя Максиму. Хлопчик не піднімав голови: так болить йому ця втрата. Найдорожчий, найавторитетніший чоловік у його житті, який з перших хвилин появи на світ радів онукові і сам назвав його Максимом, пішов у засвіти. Малий з дитинства називав його «Дєда», вже й виріс, та все одно продовжував так називати. Разом вони «пропадали» у гаражі, разом майстрували, були разом…
– Таких людей, як мій чоловік я не зустрічала,- з болем говорить дружина Героя Олена.-Ми рано одружились, коли мені виповнилося 17 років, а йому було 19. Він загинув 14 травня, а у листопаді виповнилося б 34 роки нашого спільного життя. Він був мені весь цей час надійним другом, хорошим чоловіком, турботливим татком. Обидві наші доньки – «таткові», онук Максим був дуже прив’язаний до дідуся, він був для нас усім.
– А на душі смуток, яка може бути радість, – продовжив у своєму виступі спогад про свого земляка голова Брагинівської сільської ради Василь Григорович Сінгур. Сьогодні, їдучи сюди, я казав: «А він би дорожчим нам був би живий». Як його поважали на шахті! Але так вже трапилось. І от я завжди кажу: є якась сила на цій землі. В Олени 6-го березня день народження. І напередодні – почесна нагорода її чоловікові. Він там боронив нас. І сьогодні тебе захищають і боронять. А ти, онуче, пам’ятай, що у тебе був дід. Пам’ять про діда, чоловіка, батька має жити. Він захищав нас і це його вклад у те, що ми живемо. Із 23-х чоловік, загиблих на війні з нашої громади, по-різному ставились до своїх дітей. Не забувайте дорогу до чоловіка, батька, дідуся. Я знав добре Сергія. Здоровий, красивий, щедрий. Коли він йшов на роботу, ходою своєю нагадував ведмедика. Справжній був чоловік. І віддав своє життя за нас.
Сергій Тємніков народився 23 березня 1971 року. Навчався у Брагинівській загальноосвітній школі. Після школи був призваний на службу до Києва, де й зустрів свою кохану Олену. Життя присвятив родині, мав щасливу сім’ю, з дружиною Оленою виховували разом двох донечок: Юлія і Тетяну. Щасливе життя зруйнував ворог, увірвавшись у нашу країну 24 лютого 2022 року.
25 лютого 2022 року Сергій пішов захищати свою родину і став до лав ЗСУ.
Сергій служив у 43-ій окремій механізованій бригаді. Був головним сержантом взводу протитанкових ракетних комплексів 2-го мехбатальйону.
14 травня 2024 року Сергій Тємніков загинув поблизу села Іванівка Куп’янського району на Харківщині.
Герої не вмирають, допоки живі пам’ятають їх, шанують і схиляють голови перед їхніми подвигами задля свободи і незалежності України.
