Так говорить про свого випускника Ростислава Скляренка класний керівник, вчитель історії Бородіна Ольга Степанівна. Не може повірити Ольга Степанівна в те, що Ростика, так називали його вчителі та однокласники, більше немає.
Серце вчительки не знаходить спокою, все переглядає світлини, згадуються спогади безтурботних шкільних років. На всіх фото Ростислав – із широкою щирою усмішкою, у обіймах товаришів.
Минуло всього лиш 5 років, як продзвенів останній шкільний дзвоник, як юнаки та дівчата випуску 2018 року Петропавлівської школи №1 кружляли у випускному вальсі. Молоді люди стояли на порозі дорослого життя і майбутнє видавалося світлим, яскравим, щасливим. Вірилося, що в тому майбутньому обов’язково здійсняться усі мрії.
Хоча тривога вже нависла над Україною. Тривала війна на Сході, яку ще не хотіли називати війною. Учні школи активно допомагали волонтерам, збирали необхідні речі, харчі, виготовляли патріотичні сувеніри для захисників.
Ростислав сприймав події на Сході по-дорослому, був одним із найактивнішим в організації волонтерської роботи. Улюбленими в школі були уроки історії. Любив знаходити цікавинки, розповідати про них на уроці, не соромився ставити відверті питання. Його цікавила історія України від найдавніших часів.
Коли в школі проводили день учнівського самоврядування, Ростислав виявив бажання бути в цей день вчителем історії, і провів урок за розкладом. А потім з гордістю прийшов до класного керівника і сказав:
-Збулась моя мрія: я провів урок історії!
Ольга Степанівна пам’ятає, яким він був тоді щасливим і як пишався своїм першим успіхом – проведеним уроком улюбленого предмета.
Після закінчення Петропавлівської школи №1 Ростислав вступає до Бердянського державного педагогічного університету на факультет історії та археології. Відкривалися нові горизонти: наукові дослідження, археологічні експедиції. Побувати на археологічних розкопках в Ольвії – хіба не мрія кожного історика?!
Із новими враженнями та новими знаннями, а ще й з артефактами Ростислав приїхав на зустріч до рідної школи. Із захопленням розповідав школярам про навчання у виші, про розкопки. Подарував для школи свої перші маленькі здобутки – невеличкі коробочки з артефактами.
Вчителі пишалися тим, що випускник школи знайшов справу до душі і наполегливо прокладає шлях до своєї мети.
У 2022 році Ростислав мав отримувати диплом бакалавра.
Війна зруйнувала плани і мрії.
Він міг стати видатним науковцем, знаменитим археологом із світовим ім’ям. Він мав досліджувати славну історію України, знаходити скарби тисячолітньої історії.
Його запальна вдача, його енергія мала знайти свій вихід у звершеннях мирного часу. Він так любив історію! Він так любив Україну!
Тяжкі перші дні війни. Окупація Бердянська. Із великими труднощами юнаку вдалося вибратися із окупованого міста до Запоріжжя. Його чекали вдома. Але Ростислав прийняв інше рішення – йти добровольцем на фронт. Рідним зателефонував, попрохав, щоб не хвилювалися – із ним все буде добре.
Воював Ростислав в 53-й бригаді імені Володимира Мономаха, мав звання молодшого лейтенанта. Односельці підтримували свого земляка. Коли Ростислав звернувся із проханням допомогти у зборі на рацію, петропавлівці відгукнулися і дуже швидко зібрали необхідну суму.
Ростислав подякував:
-Величний народе Величної країни! Ми з побратимами хочемо подякувати вам! Ми – вільний народ, і допоки б’ється наше серце, буде битися серце України.
У травні Ольга Степанівна зустріла свого випускника в селищі. Він був у відпустці після поранення. Але зустрів вчительку із радістю. Поговорили, позгадували.
-Помітила, як змінився Ростик, змужнів. Але залишився такий же щирий і простий у спілкуванні.
У вересні 2023 року був призначений командиром стрілецького взводу. А потім надійшла страшна звістка. Фото в соцмережах і слова: загинув…
Не вірилося. Не хотілося вірити. Але звістка підтвердилася офіційно.
1 листопада 2023 року Ростислав Скляренко загинув у бою під час артилерійського обстрілу поблизу села Водяне на Донеччині.
У архівах свого випуску Ольга Степанівна знайшла вірш, який написав Ростислав у 2016 році. Ці рядки вразили її ще тоді. Дивувалася, як 16-річний юнак може так глибоко мислити і відчувати? У цьому вірші хлопець закликав до боротьби, підіймав йти в бій за Батьківщину.
Ще тоді, в 2016 році він обрав свою долю – воювати за Україну і віддати за неї життя:
Ходімо, браття, в бій кривавий Гризтимемо ворогу горло. Щоб забув він, в якій стороні Україна! Будемо битися за матір І помремо із її іменем на вустах: «Україна!...»
Ольга Степанівна зі сльозами говорить:
-Ростик мріяв вивчати історію, а сам став частиною тієї історії.
… У шкільному фотоальбомі випускники залишали автографи і побажання. Якось зараз по-іншому сприймаються слова, які написав тоді Ростик: «Ще побачимося!».
Як жаль, що ця зустріч буде такою болючою! Коли зустрінуться однокласники і друзі у тяжкий час, щоб попрощатися навіки…
Ольга Степанівна передала вірш, який написав Ростислав Скляренко у 2017 році.
Щось у грудях Потужно клекоче Кров закипає Гаряча, вовча. Руки стискають Зброю міцно. А кров грає І в холод, і в спеку. Стоїш міцною скелею Знаючи, що за стіною Батьки, жінки і діти. Кипить воля, Характер стальний відливає. Стоїш, як вовк, Що за землю свою Готовий горло гризти, Стояти на смерть За землю, де народився. Є велике бажання жити, Та відступати бажання немає! Є лише бажання стояти, Битися і воювати. І знати, за що горло гризти. Не той герой, що фізично сильний. А той, що перший з перших В лавах перших На ворога йде гордо. Лиш той справжній син, Хто матір не зрадить. Лиш той воїн, кому ворог – це людина. А не обладунки. Обладунки – це кусень заліза. А людина – це людина. Ми і є ті самі воїни. Ми і є той самий народ, В якого вище грошей Слово «Честь». Героїв породила наша Земля. Вона наша мати. Хранімо з могутнім Богом її! Браття! Ходімо до бою! З відвагою в грудях, Із розумом в голові, Зі зброєю в руках! Із срібним хрестом на грудях! Не біймося смерті, браття! Знаймо, за що життя наше Віддати треба. Життя безцінне, але за що Його віддати треба? В першу чергу, за матір, Вона нас виростила. По-друге, – за дітей! Без них немає Майбутнього України. Далі – за дівчат коханих! Ходімо, браття, в бій кривавий Гризтимемо ворогу горло. Щоб забув він, в якій стороні Україна! Будемо битися за матір І помремо із її іменем на вустах: «Україна!...»
