Це синочок не мій, Це юнак молодий… Не з моєї хлопчина родини, Боронив він країну свою, Смерть зустрів у кривавім бою. Все віддав він заради країни. З перших днів у строю, З перших днів у бою. У батьків був єдина дитина… Сяють очі добром Із портретів твоїх – Та лиха у народу година. Він піхоті служив. Він навідником був. Знав контузії, рани й шпиталі. В голові він осколок заліза носив, Нагород не чекав і медалей. Мав ту службу за честь, Але мріяв про мир… Бо ж йому не було й тридцяти… Він поліг на фронтах, У донецьких степах. Ми вклоняємось, хлопче, тобі… Рідний хлопчику мій! Ти нам всім не чужий! Ти близький нашій кожній родині… Біль і смуток батьків, Що втрачають синів, Розділяє уся Україна…
Ракова Зоя Василівна
