Оксана Фалій – практичний психолог Петропавлівського інклюзивно-ресурсного центру, 14 років стажу. Закінчила Бердянський державний педагогічний університет.
Практичний психолог – це робота з дітьми з особливими потребами. Всі працівники ІРЦ працюють командно, аби отримати позитивні результати якнайшвидше. Навесні був особливий період, коли до інклюзивно-ресурсного центру зверталися мешканці ВПО з дітками, контактували з пільговими родинами, з батьками. Надавали підтримку і допомогу їм неформально, за рахунок власного часу. На сьогоднішній день психологічну допомогу отримали 14 родин зі статусом ВПО. Звісно, будь-якій дитині важче працювати дистанційно, є випадки, коли дитина має важкі порушення і необхідно тільки живий контакт. Працівники ІРЦ докладають максимум зусиль у роботі з ними.

Скільки потрібно часу, аби досягнути позитивного результату?
Все індивідуально. Якщо батьки бачуть певну проблему і бажають розвивати дитину, підбираються для кожної родини індивідуальні методики. Був досвід весною такої практики, коли спілкувалися з родиною ВПО, де у мами донька підліткового віку. Займалася з цією родиною протягом місяця. Надавалася практична психологічна допомога як окремо дитині, так і спільно для них обох. Системна робота і живе спілкування дали через певний час позитивний результат. Наразі працюємо дистанційно, консультації надаємо як у телефонній розмові, так і через онлайн заняття. Надаємо психологічну допомогу родинам, де батьки є військовослужбовцями ЗСУ. Це важлива підтримка для таких родин.

Які застосовуєте методи у своїй роботі?
Проводимо практикум життєстійкості для мам та їх діток. Цей метод завжди дає позитивний результат. У червні організовували спільні заняття для мам та їх діток. У групі займалися і місцеві жителі, і родини ВПО, а також родини військовослужбовців. Під час занять з`явилося живе, емоційне спілкування. Люди з різними ситуаціями, з різним пережитим болем, а відкрилися для спілкування саме у нас. Нам допомогли дихальна гімнастика, робота з папером, проективна методика, музикотерапія, аромо-релаксотерапія. Обиралися такі практики та методи, щоб люди потім їх могли використовувати вдома у своєму повсякденному житті. Через три-чотири заняття родини мали позитивний результат.

З ким важче працювати – з дітьми чи з дорослими?
Діти відкритіші до спілкування. Ми працюємо з особливими дітками, які потребують в рази більшої уваги. Хоч від фахівця йде віддача енергії колосальна, але й ми у відповідь отримуємо позитивні та сонячні емоції від цих діток. З дорослими працювати складніше. Нам, дорослим, заважають відкриватися наші стереотипи, психологічні бар`єри. Не всі люди готові працювати із психологом, бо не сприймають їх як лікарів, які встановлюють діагнози. На початку роботи з дорослими відчувається певна недовіра, що поступово зникає, але це для кожного індивідуально. Є люди, які йдуть на контакт з першого разу, а для декого треба два-три заняття. На першому занятті треба переступити через емоційний бар`єр, що заважає. У груповій роботі краще відкриваються особистісні проблеми. «Сам на сам» потребує більше часу. У груповій діяльності людина приходить у себе непомітно і робить швидкі висновки. Тому дорослі віддають перевагу груповим заняттям, а от з дітками краще працювати індивідуально.

Що у вашій роботі найважче?
Звісно, дистанційна робота. Не вистачає живого спілкування з дітками. Сумуємо за ними. З емоційної сторони найважче – це робота з втратою у родині. У мене була така практика. Але, якщо постане схожа потреба, я обов`язково зважу всі за і проти, чи вистачить моїх особистих ресурсів, щоб допомогти таким людям.
Чому обрали професію психолога?
Так склалося, що обрала професію у 30 років. Це був свідомий вибір. Давно помітила, що у деяких життєвих ситуаціях я виступала у ролі дипломата – у колі родини, друзів, знайомих. Тому життєвим психологом я стала раніше, ніж професійним. Тож вважаю, що обрала професію за покликанням. Працювала у закладах середньої загальної освіти, з дошкільнятами, з особливими дітками.

Є такі життєві ситуації, які залишили слід у Вашому серці?
Найважчий у мене був досвід, коли у школі запропонували працювати індивідуально з особливою дитиною. Дитина ця пережила дуже багато. Вона пройшла від звичайного класу до інклюзії та до індивідуальних занять. Дитина мала багато медичних діагнозів, а ще вона дуже хвилювалася перед школою і їй фізично ставало погано. Коли вона перейшла на індивідуальне навчання, ситуація змінилася. І за три роки позитивний результат був колосальний! Ця дитинка запам`яталася мені на все життя. І, головне, вона стала соціалізованою. Я довго з нею підтримувала зв’язок, зараз вона вже доросла, проживає за кордоном.
Чим себе розвантажуєте після роботи?
Мене надихає спілкування з моєїми синами, у колі друзів. Люблю проводити час з подругами, які допомагають мені, а я – подружкам. Вони для мене основний розвантажувальний ресурс. Дуже люблю читати, займатися самоосвітою.