Проповідь військового капелана Православної Церкви України на похованні загиблого Героя з Дмитрівки Віктора Лященка
-Ми прийшли усі сюди попрощатися з Віктором, який загинув, захищаючи Україну. Хтось пам’ятає його маленьким хлопчиком, хтось – сусідом, товаришем, другом, побратимом. І все це про одну людину. Я його знаю Воїном. І в моїй пам’яті він назавжди залишиться Воїном. Ми живемо у такий складний трагічний час, коли людина розкривається у всій своїй повноті. Чи могли подумати рідні і близькі, що настане час і Віктор візьме до рук зброю і піде захищати свою Батьківщину, свій дім?
Бо Воїн, на якому б рубежі не стояв, де б не знаходився його опорний пункт, – він завжди стоїть на порозі свого дому, він захищає те, що він знає і любить з дитинства. Він стоїть на порозі свого дому там, де за його спиною батьки, рідні, друзі, товариші – все те, що святе для нього було упродовж його життя.
Ми бачимо, якою дорогою ціною дістається перемога і мир в Україні. Ми ще боремося, але ціна вже заплачена. Дуже дорога ціна! Життя!
І ми з вами в боргу перед тими хлопцями й дівчатами, як народилися, щоб вирощувати хліб, плавити руду, видобувати вугілля, народжувати й виховувати дітей, будувати свої оселі, розбудовувати свої міста і села. Народилися, щоб жити своїм простим мирним життям.
Але виявилося, що ці прості хлопці та дівчата стали Героями, які сміливо стали перед вишкілом нечисті руського міра. Наші українські мирні люди піднялися проти ворога, який прийшов знищувати, руйнувати, гвалтувати, вбивати, плюндрувати, паплюжити.
І ці звичайні хлопці і дівчата з автоматами в руках зупинили силу, яку називали другою армією світу найпотужнішої держави. А найогидніше те, що ця держава й ці люди називали нас своїми братами.
Дуже важко сприймати все це і дуже важко втрачати.
В контексті християнства немає значення тяглість життя. Всіх нас чекає воскресіння і суд Божий. Віктору буде що сказати на суді. Не важливо, скільки ти прожив. Важливо заради чого ти прожив, заради чого ти боровся, за що стояв стіною у своєму житті.
Віктор віддав життя за кожного з нас, за те, щоб війна не дійшла до рідного села, не зруйнувала оселю, де він виріс. Віддав життя, щоби продовжувалося життя на нашій Богом даній землі.
Якщо Бог дав нам цю землю і цей час, у якому ми живемо, то Бог знає про нас дещо більше. Господь знає, що ми вистоїмо.
Нехай душа Віктора знайде спокій у кращому місці.
А нам хай дає Бог сили, терпіння, мужність і віру.
