Два ворожих безпілотника,спрямованих 29 грудня на оселі жителів Петропавлівки, на двох вулицях, розташованих поруч, розтрощили домівки, деякі – вщент. Люди вціліли.
«Білі мухи налетіли. Все подвір’я стало біле”. Будинки по вулиці Січеславській зустрічають чорним страшним згарищем, яке поступово вкриває пухнастий сніг. Ось вирва обабіч дороги, ще вчора чорна, а сьогодні вже здається меншою завдяки сніговій ковдрі. «Шрамів» на “тілі” Петропавлівки стає все більше, кожен приліт немовби гнітом пригнічує. Але на вулиці у кожному дворі люди зайняті роботою.
Анатолій Оврамович Нагорний практично все своє життя пропрацював начальником відділу цивільного захисту населення Петропавлівської райдержадміністрації. Про його роботу колись ходили легенди: людина на своєму місці. А зараз він розповідає:
– Вчора 29 грудня приїхала комісія селищної ради, обстежила пошкодження житла. Приїхав заступник голови селищної ради Іван Леонов. А невдовзі вже нам привезли USB-плити, брезенти для того, щоб накрити зруйновані дахи. Роботи виконувати треба самим, тобто самі шукали людей.
-Світла у помешканні нема, як і газу. Але все ж таки світ не без добрих людей. Юрій Олійник прийшов на допомогу – «зашиває» вибиті вікна. Дмитро Чигвінцев, почувши про мою біду, а живемо ми на одній вулиці, приїхав 29 грудня і самостійно завантажив всі речі першої необхідності з мого будинку у свій мікроавтобус. А сьогодні,30-го вже повіз майно до моїх родичів у Дніпро. І все це він зробив безкоштовно, це справжній волонтер, дуже йому вдячний!
Біля сусіднього будинку, який постраждав найбільше, стоїть згорьована Оксана:
-Це будинок моїх свекрів. Почула вибух, подзвонила. Хтось сказав, що хати батьківської вже нема. Миттю – сюди. Батьки були у хаті, але встигли заховатись. Хоч живі залишились. Зателефонувала чоловікові на шахту, його з роботи відпустили. Зараз ми збираємо речі – те, що захишилося ціле. Батьки перебувають у безпечному місці.
До розмови підключається Михайло:
-Так, знайшли ми для батьків житло вільне, чоловік – на військовій службі, а дружина виїхала з Петропавлівки. Але ж все одно це тимчасове житло – чуже. А щоб відновити свій будинок, знаючи, які зараз ціни на будівельні матеріали, так і думати страшно,скільки це треба коштів!
І це найстрашніше: те, що надбавалося дестиліттями, де люди прожили все своє життя: турбувались, облаштовували, ремонтували, оновлювали з любов’ю, бо це ж своє, рідне, виплекане своїми руками, миттю перетворилося в руїну. Та й чи підлягає відновленню? Коли? Як?
А нині просто мете сніг і вкриває побиті зрешетовані дахи. Коли він розтане, вода потече прямо у хати.
Бригада ДТЕК Енерго в цей час у повному складі ремонтує електропостачання, аварійна газова служба також на місці пошкоджень, бо після прильоту і суцільної руйнації мережі міг загорітися газ.
На сусідній вулиці частина пошкоджених житлових будинків оперезана стрічкою Нацполіції. Навіть ще валяються рештки ударного БпЛА, що зробив із ошатного будинку «інваліда».
Василь Володимирович Збруєв з Петропавлівської селищної ради привіз сюди разом зі своїми робітниками матеріали для ремонту житлових будинків для того, щоб роздати їх по списку.
Один із сусідів розповів:
-Добре, що хоч уражена оселя була нежилою.У дворі фури стояли. Водій встиг вивезти машини, обличчя посічене склом, сам трясеться. А господар будинку зазнав поранення.
Москальчук Наталія Іванівна живе поруч із будинком, де був епіцентр вибуху. Вона одинока особа похилого віку, але в даний момент не одна. Любов Міщенко, соціальна робітниця відділення соціальної допомоги вдома КУ «ЦНСП», яка й обслуговує пенсіонерку, прибирала на бабусиному подвір’ї.
Найбільше Наталія Іванівна переживає за свого песика, який забіг від удару шахеда і досі не з’явився. Також хвилює жінку відновлення газу і світла. Бо в будинку, де вибиті всі вікна замінені USB-плитами дуже-дуже темно і така темрява вже надовго.
-Вчора прийшли до мене хлопці – Андрій Лазуренко, Роман Корнілов, «Султан» – знаю його тільки на це прізвисько, зробили всю чоловічу роботу, як належить. Знають, що я одна, допомогли, за що я їм щиро вдячна.
Так і живемо. Одні люди під шумок «розтягають» все, що розкидане від ударів на пошкоджених подвір’ях. Інші – без зайвих слів підтримують односельців, не знаючи, що чекає на них самих уже завтра.
Але така взаємопідтримка все ж таки додає сил, щоб жити далі.
