You are currently viewing Зоя Ружин: Заслужений працівник культури України, поетеса, громадський діяч

Зоя Ружин: Заслужений працівник культури України, поетеса, громадський діяч

Ружин Зоя Володимирівна народилася 16 лютого 1953 року у селі Дмитрівка.  У 1970 році закінчила Дмитрівську середню школу. Професійну освіту здобула на Київському заводі художнього скла.

Навчалася в Дніпропетровському державному художньому училищі  ім. Є. Вучетича. Навчалася в Одеському державному педагогічному інституті ім. К. Ушинського. З 1975 року по 1995 рік працювала вчителем у Дмитрівській середній школі. З 1995 по 1997 рр. – старший науковий співробітник Центру народної творчості Дніпропетровської області. З 2003 року – керівник культурно-просвітницького центру «Золоте зерно» Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку в м. Києві. Переїхавши до Києва, Зоя Володимирівна вийшла у своїй діяльності вже на Всеукраїнський рівень.

Багато цікавих, важливих заходів для нашої національної культури здійснила вона в цей час: відзначення на державному рівні Дня матері Тараса Шевченка; вшанування пам’яті її геніального Сина – Великого Кобзаря у Каневі та Києві; організація художніх виставок у школах, училищах, військових частинах. Ініціативна, конструктивна, щонайактивніша участь у багатьох фестивалях, оглядах, концертах, презентаціях.

Зоя Володимирівна Ружин – Голова Всеукраїнського громадського об’єднання «Поступ жінок – мироносиць»; член Правління МГО «Земляцтво Придніпров’я» та Національної Ради жінок України; Почесний Громадянин с. Шевченкове (Батьківщина Тараса Шевченка); генерал-майор МГО «Козацтво України»; голова Ради Берегинь Черкаського обласного козацького товариства ВГО «Українське реєстрове козацтво»; заступник голови експедиції В.Степанюка «Українські дороги Шевченка»; керівник Всеукраїнської акції «Тарасова Верба»; керівник «Мистецького спецназу»; співзасновник та ведуча Мистецької вітальні «Сила духу України». Ініціатор та багаторічний виконавець акції «Обніміться ж, брати мої…», яку проводила в м. Каневі спільно з адміністрацією, земляцтвами, козацтвом, митцями та громадськістю. Вона популяризатор Петриківського розпису та Трипільської культури.

Зоя Володимирівна завжди радо відвідує рідну Петропавлівщину. Саме завдяки її ініціативі було встановлено пам’ятник народній поетесі Фросині  Карпенко в селі Хороше та меморіальну дошку Академіку космонавтики Володимиру Сайгаку в селі Дмитрівка. Плідно працює Зоя Володимирівна  на ниві літературного слова. Вона авторка книг – «Україна є, Україна буде!», «Дорога моя земля», «Золоті колоски», «Дарунок неба», «Віночок», «Золото роду», «Радість світом розквітає» та інші.

На вірші Зої Ружин відомі композитори написали музику, її вокальні твори звучать у виконанні народних та заслужених артистів України, деякі з пісень ввійшли до репертуару Національної капели бандуристів України, Заслуженого ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України та інших відомих професійних мистецьких колективів. Належним державним визнанням такого розмаїтого доробку стало присвоєння Зої Ружин у 2003 році звання Заслуженого працівника культури України.

За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм Зоя Володимирівна Ружин нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня.

Із книги «100 славетних імен Петропавлівщини»

Залишити відповідь