Так говорить мама Олена про свого сина-Героя. Уродженець Петропавлівки Василь Макогон добровільно пішов на захист Батьківщини і загинув, боронячи нашу землю.
Коротка біографія вкладається в скупі рядки звичайного життя українського хлопця.
Василь народився в Петропавлівці Дніпропетровської області, навчався у Петропавлівському ліцеї №2.
Зростав, дуже захоплювався футболом. Любив ганяти м’яча і з роками став активним уболівальником Київського «Динамо». Фанат футболу, слідкував за кожною грою, знав кожного гравця. Орієнтувався, як риба у воді, у чемпіонатах, Лігах. Спостерігав за грою по телевізору, грав у футбол на комп’ютері.
У ліцеї хлопчик користувався авторитетом однокласників – був старостою в 10-му класі. Після закінчення школи для подальшого навчання обрав Першотравенський гірничий ліцей, де отримав спеціальність «електрослюсар підземних установок».
За цим фахом і став працювати на шахті «Дніпровська».
З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну, влітку 2022 року Василь пішов до військомату, записався добровольцем та мужньо став на захист Батьківщини.
Старший солдат, водій-механік БМП воював так, що за проявлену мужність і успішне виконання бойового завдання, був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України “Золотий хрест”.
-Ця висока синова нагорода зберігається в нас удома, – розповідає мама Олена. Посвідчення у вигляді книжечки підписане легендарним Валерієм Залужним.
Влітку воїна відпустили у відпустку на 10 днів. Приїжджав додому відпочивав, за ці дні побував у Києві, відволікся від війни, побув у мирному середовищі.
А 20 жовтня 2024 року під час короткої 5-денної відпустки вдруге став на весільний рушник з Оленою, своєю нареченою з міста Шахтарське (Першотравенськ). Він так поспішав жити, любити, планував приїхати до своєї коханої, щоб відсвяткувати разом Новий рік… Та не судилося.
Старший солдат Макогон Василь, загинув 20 грудня 2024 року під час ведення вогневого бою, біля населеного пункту Новоукраїнка Донецької області. 24 грудня воїну мало виповнитись 32 роки.
– Він був справжнім господарем – згадує мама Олена. Змалечку був ближче до моїх батьків, тобто бабусі з дідусем. Порався по господарству, умів доїти корову, козу, хазяйнував і в нього все виходило добре.
-Взагалі він був для всіх нас, як вісь землі. Коли він приїжджав, то все і всі зосереджувалося навкруг його, оберталося та “крутилося” навколо центру на ім’я Василь.
Старший брат Василя Сергій – теж на війні. Його призвали на військову службу слідом за меншим братом. Зараз він перебуває у госпіталі, в місті Рівне, де лікується від поранення.
Всі рідні і близькі полеглого воїна Василя Макогона, односельчани і вся наша громада горюють і схиляють голови над вічним подвигом Героя.
