– Народився у селі, звичний до сільської праці. До роботи привчала мати, проста жінка-трудівниця. За свій трудовий вік працював трактористом, був і на керівних посадах. Знаю не з книжок, а із власного досвіду, що землю, на якій працюєш, треба любити і турбуватися про неї. Тоді і віддячить вона щедрістю, – так розповідає про себе Віктор Петрович.
Віктор Петрович Тільний проживає у селі Хорошому. Все своє життя присвятив сільському господарству. Після навчання у Слов’янському сільськогосподарському технікумі призначили помічником бригадира тракторної бригади, а потім став завідувати тваринницьким комплексом. Згодом Віктор Петровича став заступником голови колгоспу по тваринництву. У непрості роки становлення держави довірили йому працювати на керівних посадах: очолював Хорошівську сільську раду, а згодом став головою колгоспу імені Ватутіна.
На посаді голови колгоспу Віктор Петрович пропрацював п’ять років. Відбувалися процеси реформування сільського господарства. Це був один із найважчих періодів, згадує Віктор Петрович. Грошова реформа, відсутність стабільності, пусті прилавки магазинів, розрахунок із працівниками сільгосппродукцією. А згодом – розпаювання землі, майнові паї. Із колишнього колгоспу утворилося декілька сільгоспгосподарств різної форми власності. Багато хто вирішив самостійно працювати на землі. У 2000-му році Віктор Петрович заснував власне фермерське господарство СФ «Самара».
– На той час я вже мав досвід роботи на землі, знання, тож справа пішла легко. Допомагає мені фермерувати син Юрій. Йому 35 років, вчу всьому, що знаю сам. Знаю кожен клаптик землі, що і де краще родить. Звісно, зараз вже сину даю більше свободи у прийнятті рішень. Сам теж не цураюся роботи – воджу і трактор, і комбайн. Але роки беруть своє, у цьому році ще працював на полі, а далі побачимо.
Із вдячністю згадує Віктор Петрович своїх наставників, які допомагали працювати на землі та керувати господарством. Величезний досвід господарювання отримав від Леоніда Пилиповича Козія, Миколи Григоровича Тригуба.
– Зараз теж спілкуюся із аграріями нашого краю. У нас спільні проблеми. Гірко, що цих проблем стає більше. Цьогорічні ціни і на пальне, і на добрива дуже високі. А наша продукція на сьогодні нічого не вартує. Занадто низькі ціни пропонують за одну тонну зернових, соняшнику, кукурудзи. Тонна пального коштує 60-70 тисяч грн, а тонна зерна 3 тис. То скільки треба зібрати урожаю, щоб планувати посівну наступного року? Це проблеми всіх аграріїв у державі, як великих, так і малих. Звісно, вносимо добрива, але не в тому об’ємі, як би хотілося. Маємо сучасну техніку, а хотілося б мати зарубіжну, але й ця не підводить. Все ремонтуємо, все лагодимо самі. Урожай весь зібрали, залишилося трохи зібрати кукурудзи та ще й йдуть роботи на полях, треба зорати все. У цьому році погода стоїть на заваді всіх польових робіт. Ну то таке – переживемо! Аби війна закінчилася та відзначили нашу Перемогу! Щоб діти та онуки мирно жили. А працювати ми вміємо! Бажаю своїм колегам щедрих врожаїв, здоров’я та підримки від держави. Сільське господарство годує державу, тож заслуговує на чільне місце.
Найбільше тішить Віктора Петровича, що онук Артем говорить, що продовжить справу дідуся, їздить у поле разом з батьком. Менший онук Єгор поки що маленький, але дідусь сподівається, що теж зацікавиться родинною справою.
– Найбільше моє бажання, побачити, як мої онуки виростуть і продовжать мою справу, – говорить Віктор Петрович.
