Три дні підряд у нашій громаді жили і працювали: годували наших захисників, віряни Української церкви християн віри євангельської «Нове життя» із невеличкого села Цепцевичі Сарненського району Рівненської області.
Обабіч центральної вулиці нашого селища стояв покажчик «Безкоштовний плов для ЗСУ», а внизу – у затишній парковій зоні розкинуло свої шати ціле наметове містечко. В один ряд просто неба розташувались десятки столів, столиків, прилавків. За ними симпатичні дівчатка працювали, не покладаючи рук. Готували, насипали, закручували. Бургери і ковбаски, гарячий чай і кава, пельмені і вареники, копчене м’ясо і сало розходилися, немов гарячі пиріжки.
Далі за столами у величезних казанах варилися гарячі страви – борщ і плов, готувалися заправки, смажилася картопля.
Безкоштовна їдальня – місце не тільки для прийняття їжі, тут відбувались теплі, братні зустрічі й спілкування, обійми, розмови й обмін інформацією. Немовби якийся загадковий процес теплообміну відбувався, в якому дуже часто лунало щире:»Дякуємо!».
-Апетит є, значить здоров’я буде, – такими словами супроводжував процес капелан-доброволець церкви християн віри євангельської Петро Губеня.
-Наше село Цепцевичі невеличке,– розповів капелан Це північний захід нашої країни, розташоване за 30 кілометрів
від Білорусі. В нас теж непросто, як і скрізь. Але в нас багато християн нашої віри, які мають велике бажання допомогти, особливо молодь. Нас приїхало четверо братів і десять дівчат нашої церкви. Ми привезли смаколики нашим військовим, а також одяг, засоби гігієни, вологі серветки, антисептики, рушники, трошки медицини. Також привезли домашню випічку. Готуємо на місці борщ, плов, пельмені, вареники, ковбаски-гриль, бургери. Навіть дрова для приготування їжі, й ті з собою привезли.
-Всього ми привезли 300 кілограмів м’яса, яке пустили на різні види страв. 60 кілограмів пельменів. 6 казанів по 80 літрів
кожен, 1000 пляшок води. І все це гарно сприймається військовими, які дякують нашим дівчатам і всім небайдужим. Хай Бог благословить і Петропавлівку, яка нас гарно прийняла, в першу чергу це наші брати по вірі – церква «Нове життя». Ми разом підкріпили і морально, і матеріально наших захисників!
Приїхав десант із Цепцевичів двома бусами. Якими вони вже об’їздили і Сумську, і Донецьку область і всюди їм раді.
-Коли ми були у Сумах, до нас прийшов міський голова, який розписався на бригадному прапорі і подякував нам на відео за нашу роботу, – ділиться згадкою Петро Губеня.
У Петропавлівці ж не обійшлося без казусів. Місцеві жителі влаштували «допит»: А хто ви? Чи не нашкодите нашій безпеці?
Та завдячуючи керівникам Петропавлівської громади, а також місцевій церкві «Нове життя» всі питання облаштування та організації безкоштовної допомоги нашим захисникам були вирішені.
-Під час війни на людські душі упав великий тягар, – сказав пастор Петропавлівської церкви «Нове життя» Валентин Моісеєнко. Невідомості, страху і навіть паніки. І церква помісна – вона мала взяти на себе відповідальність. І зберегти здоровий розум і допомогти людям не впасти більше. Але набратися сили, набратися терпіння, згуртуватися для того, щоб підтримувати один одного і підтримати нашу країну, наших захисників. Чим наша церква і займалася завжди і особливо – під час війни. Сьогодні ми знову тут, сьогодні ми знову – серед наших захисників. Для того, щоб сказати, що ми їм вдячні. І сказати це не просто словом, а і ділом.Поділитися з ними хлібом. Зрозусміло,що вони не є голодні. Але їжа, яка приготовлена з любов’ю і з молитвою,вона зігріває їхні серця. Всі радіють і дуже дякують нам. Бо, виявляється. для них це є дуже важливо: усвідомлювати те,що за них переживають не тільки їхні рідні,а навіть ті люди,яких вони ніколи не знали. Хай Бог благословить! Доєднуйтесь, підтримуйте один одного, підтримуйте захисників!
А у відповідь лунає в цей час щире «Дякуємо» від нових відвідувачів цього мобільного містечка.
– В перший же день роботи до 13-ї години дня тут вже розійшлася вся їжа, – говорить Наталія Рудник, церква «Нове життя». Ми також виїжджаємо, регулярно годуючи наших воїнів та змінюючи свої локації, але у команди з Цепцевичів масштаб більший. Ми також задавали запитання військовим:»Чи це доречно, чи є така нагальна потреба? А у відповідь всі дуже дякували. У хлопців немає часу готувати. Хоч вони й забезпечені зараз усім, але попоїсти гаряче, приготоване з любов’ю і поповнити свої запаси всі раді. Для них це щось більше, ніж просто їжа. Такі зустрічі є джерелом сили, підтримки, спорідненості.
А Оля з промовистим прізвищем Прозапас продовжує в цей час чистити картоплю. Її дядько з таким же прізвищем згадує, що в армії його дражнили «НЗ». А волоока дівчина з кісками запитує у військового: «Ви вже розписались на прапорі?». І тут же миттю шикується черга чоловіків у формі ставити підписи і лунають жарти, хто і скільки разів уже «розписувався» у своєму житті.
Нехай ці хвилини підтримують і допомагають нашим захисникам, нехай ділом кріпиться наша віра і надія.
Дякуємо, Цепцевичі, церква «Нове життя» за вашу роботу!
