Чотири роки тому, 19 червня 2022 року, Україна втратила одного зі своїх відданих та мужніх синів. Під час запеклих боїв на Харківщині загинув військовослужбовець легендарної 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Олег Михайлович Корх. Житель села Богинівка Богинівської сільської ради, він став на захист рідної землі без вагань і сумнівів. Йому назавжди залишилося лише 34 роки.
Коріння, характер та любов до праці
Олег народився 10 травня 1988 року.
Його дитинство та юність минули в рідному селі, де він закінчив Брагинівську середню школу. Змалечку хлопець мав особливий хист, який передався йому від батька — тракториста та водія.
Любов до машин, складних механізмів та техніки стала його найбільшим захопленням і справою життя. Ще хлопчиком Олег із захпленням їздив з татом на тракторі, а подорослішавши, навчився самостійно ремонтувати мотоцикли, автомобілі та будь-яку іншу техніку.
Мама Олега згадує, що син мав дивовижне терпіння та точність: він міг розібрати будь-який механізм «до останнього гвинтика й гайочки», детально розібратися в поломці та зібрати його знову в ідеальний стан.
Цей талант визначив і його майбутній професійний шлях. Здобувши професію тракториста-комбайнера у професійно-технічному училищі, Олег пішов працювати до селянського фермерського господарства «Едельвейс».
У колективі його глибоко поважали й щиро любили.
Колеги та односельці згадують Олега як людину надзвичайної працьовитості, високої відповідальності та рідкісної відкритості. Він ніколи не боявся важкої роботи, завжди тримав слово і був тією надійною опорою, на яку можна було покластися у будь-яку хвилину.
Звістка про його загибель стала невимовним, болючим ударом для всіх, хто його знав.
Прості радості, перекреслені війною
Поза трудовими буднями Олег мав ще одну велику і щиру пристрасть — риболовлю. Він любив проводити час біля води у будь-яку пору року: і влітку під теплим сонцем, і взимку на міцному льоду. Це був його спосіб відпочити душею, побути наодинці з природою або розділити тиху радість із найближчими людьми. Напередодні повномасштабного вторгнення вони з батьком будували плани, детально готувалися до чергової зимової риболовлі…
Проте настав ранок 24 лютого 2022 року, і кривава війна розтоптала всі мирні плани, змінивши життя родини назавжди.
Позивний «Барон»
Коли ворог підступив до українських міст, Олег Корх не став чекати чи шукати приводів залишитися в тилу. За станом здоров’я він мав цілком законні підстави не йти до війська. Але совість і почуття обов’язку виявилися сильнішими за будь-які медичні довідки. Олег добровільно прийшов до територіального центру комплектування.
На тривожне запитання матері, чому він прийняв таке рішення, син відповів просто, але пронизливо:
«Якщо всі будуть ховатися, то хто буде захищати вас, мого сина, моїх племінників?»
Ці слова стали головним життєвим вибором Олега. Спершу він проходив службу в роті охорони, де сумлінно виконував оборонні завдання. Проте згодом був направлений безпосередньо на передову — до складу 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», яка вела запеклі бої на найгарячіших напрямках. Там Олег став помічником гранатометника. Побратими, які швидко оцінили його надійність, твердий характер та внутрішню гідність, дали йому позивний «Барон».
У вогні Харківщини
Свої перші важкі бої Олег прийняв на Харківщині, в районі багатостраждального Ізюма. Це були місяці надлюдських випробувань та щоденного героїзму. Рідкісними хвилинами, коли вдавалося зателефонувати рідним, Олег намагався говорити спокійно, приховувавши сувору правду війни. Він розповідав про запеклі зіткнення, про те, як доводилося під щільним вогнем евакуювати поранених товаришів та виносити тіла загиблих побратимів. Попри весь жах, що відбувався навколо, «Барон» залишався стійким і незламним воїном.
Востаннє мати почула голос свого сина 18 червня 2022 року.
У тій короткій розмові Олег згадував про надзвичайно потужні та безперервні артилерійські обстріли ворога. Він зізнався, що щільність вогню була такою, що підняти голову від землі було практично неможливо. Це була їхня остання розмова…
Наступного дня, 19 червня 2022 року, виконуючи надскладне бойове завдання на Харківщині, Олег Михайлович Корх загинув, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та своєму народу.
Памʼять жива
Рідні, близькі друзі та військові побратими згадують Олега як надзвичайно добру, чуйну та безвідмовну людину. Він жив для інших: опікувався своєю родиною, щиро дбав про кожного, хто був поруч, і ніколи нікому не відмовив у допомозі чи підтримці. Для матері він назавжди залишився найкращим, люблячим сином. Для свого сина — прикладом ідеального батька. Для великої родини — турботливим братом і надійним дядьком.
Держава належно оцінила подвиг свого захисника. За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Олег Михайлович Корх був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Життя Героя продовжується в його нащадках. Сьогодні справу та пам’ять батька береже його син Микита, який нині здобуває освіту за спеціальністю, пов’язаною з комп’ютерними технологіями. Батько віддав життя за те, щоб його син міг навчатися, жити та будувати майбутнє у вільній, незалежній країні. Для Микити та всієї родини Олег назавжди залишиться людиною великого серця, справжнім патріотом і захисником.
Світла пам’ять Герою Олегу Корху. Вічна слава і глибока вдячність за його велику жертву, мужність та безмежну любов до України. Герої не вмирають, поки живе пам’ять про них.
Що лине в небо крізь німу блакить, Шукаю твій погляд, синочку мій рідний, Хоч знаю: серце більше не болить Твоє, моє ж — розірване на шматки, Стікає кров’ю кожен божий день. Прости нас, сину, якщо щось не так… Прости за тишу цих німих пісень.
Ти став тепер для нас святим спасінням,
Ти наш янгол, ти нас оберігаєш з висоти,
Крилом своїм невидимим і ніжним
Ведеш єдину стежку крізь світи.
Ми любимо тебе. Так сильно й ніжно, Як тільки може мамине крило. І досі не ймем віри, що надію У нас отак жорстоко забрано було.
Не вірю, сину, чуєш? Ти живий У кожнім подиху, у кожній дивній мрії. Але ж як хочеться, до крику, до нестями, В обіймах стиснути… Та гаснуть всі надії. Обійняти б тебе… Пригорнути міцно, Відчути тепле серцебиття твоє. Чотири роки… Мій коханий хлопчику, Ти назавжди життя моє.
