Автомобіль з військовими їхав з Донецького напрямку, зупинився біля пункту харчування «Чумацький Шлях». Хлопці вийшли, підняли вгору задні двері – там лежав великий пес. З гордо піднятою головою, густим хутром, великими масивними лапами, пухнастим хвостом. А очі були сумними. Один із військових намагався вивести його з авто. Проте пес був непорушний.
– Певне, боїться, щоб його не залишили, – підсумував чоловік.
Собака зацікавив навколишніх, до нього підходили люди, розглядали, намагалися погладити. Пес не суперечив. А військовий продовжував розповідати:
– Ми його знайшли брудного, голодного, змерзлого. Бродив понад річкою в очереті. Хтозна, чому він там опинився. Може господаря шукав. І де той господар – невідомо. Чи навмисне залишили собаку, чи щось трапилося з господарем – не знаємо. Але радо відгукнувся, коли ми покликали, почав лащитися, засумував за людьми, вочевидь.
Хлопці розповіли, як чистили собаку від бруду, як купили ящик курячих окорочків і він їх відразу ковтнув (хто знає, скільки він голодував). А щойно до авто підвели і дали команду – застрибнув у вантажне відділення. Ледь розмістився – велика собака!
Так із Донеччини і доїхав до Чумацького Шляху.
– Нашийник блакитно-жовтий, наш пес! Почали відгадувати, як його кличка. Вирішили назвати Донбас. Тільки гукнули: Донбас! – він і відгукнувся. Так і називаємо. Тепер ми з ним не розлучаємося! Правда, Донбасе? – звернуся військовий.
Пес Донбас підняв голову, віддано поглянув в очі. Він знає, що таке вірність і вдячність.
