На початку року Ліна Ковальова, педагог Петропавлівського ліцею №2, стала учасницею проєкту «Підтримка практикуючих психологів». Метою даної навчальної програми є підтримка та підвищення потенціалу психологів України, який втілює Фонд «Професійний розвиток Харкова» за сприяння World Jewish Relief. Ізраїльські фахівці ознайомили українських педагогів з авторською методикою Хібукі-терапією. Хібукі – це іграшковий песик, що допомагає людям ефективно лікувати психоемоційні травми.
Під час занять в рамках проєкту учасників навчають працювати з дітьми і дорослими, які отримали психоемоційну травму. Готують українських педагогів одні з найкращих ізраїльських фахівців – Gila Petrova, Dafna Sharon та Moty Pikelner. Вони проводять лекції, самостійні роботи, супервізії.
-Після участі у проєкті ми вже встигли провести для наших вчителів та батьків зустрічі на актуальну тематику і почали поширювати знання про стрес і психоемоційну травму, – розповідає Ліна Ковальова. – Турбуючись про внутрішній стан практикуючих фахівців, організатори проєкту оплатили індивідуальні консультації та супервізії для всіх учасників. Приємним сюрпризом став подарунок – матеріали для роботи з дітьми. А найприємніше – ми отримали всесвітньовідому собачку-іграшку Хібукі. Щиро вдячна проєкту за таку прекрасну можливість навчання. Це були незабутні зустрічі!
Що ж таке хібукі? Це державна програма Ізраїлю з підтримки дітей, які пережили травматичні події, у тому числі пов’язані з війною. Кожна дитина там отримує іграшкового собаку хібукі в дитячому садочку чи початковій школі, а психологи та психотерапевти вважають її одним із кращих інструментів подолання травматичного та посттравматичного синдрому в дітей. Україна наразі переймає досвід Ізраїлю, але в нас хібукі вже трансформувалося не лише в повноцінну терапевтичну методику, але й успішно застосовується в школах як психологічний та дієвий педагогічний інструмент.
Хібукі – м’яка іграшка, песик із сумними очима. Але це лише на перший погляд. Насправді ж кожна деталь має значення: сумні очі дозволяють дитині асоціювати себе з іграшкою та переносити на неї свої страхи й переживання; розмір собачки відповідає новонародженому малюкові – дитині легко обіймати й почуватися захищеною; собачка м’яка і приємна на дотик, виготовлена із безпечної та стійкої тканини – малюк відчуває тепло й затишок.
-Терапія полягає в тому, що дитина переносить на іграшку свої переживання і страхи та, говорячи від імені собачки, насправді проживає власний досвід, не замикається на своїй психотравмі, розповідає про власні переживання та почуття. У дитини формується досвід розуміння свого стану та потреб, піклування про себе через хібукі, – розповідає про нову методику Ольга Цимбал, директорка ліцею №2.
В Україні іграшку супроводжують два книжкових видання – маленька книжечка-комікс та трохи більша, з текстами та картинками про історію хібукі – хто він та звідки, що відчуває і чим може поділитися зі своїм господарем. Ці книжки та додатковий елемент – кишенька на животику собачки – з’явилися спеціально для українських дітей і є додатковими інструментами терапії хібукі.
Історія методики хібукі-терапії сягає 2006 року, часів другої ліванської війни, коли північ Ізраїлю накрило ворожим бомбардуванням. На південь країни потяглися тисячі біженців, там обладнали наметові містечка, які стали тимчасовою оселею тисяч жінок та дітей. З ними працювали психологи. Саме тоді доктор Шай Хен-Галь запропонував використовувати іграшку, як терапевтичний об’єкт, бо це просто і зрозуміло кожній дитині, недорого і швидко у виконанні.
«Ми помітили, що діти, які взаємодіють із хібукі, легше переживають травму і стрес, а ті, які опікуються своєю іграшкою, не страждають на депресію, а їхня травма не переростає на посттравму, – розповідає Дафна Шарон-Максімов, одна з творців ідеї хібукі, засновниця методики хібукі-терапії та координаторка програми на міжнародному рівні та, зокрема, в Україні. – Ми проводимо величезну кількість досліджень ефективності хібукі терапії разом із Гарвардським університетом, Тель-Авівським університетом, а тепер ще й українським університетом менеджменту освіти, які доводять, що іграшка дозволяє пережити травму».
Спочатку методика була рекомендована для дітей 4–8 років. Зараз вікові рамки застосування хібукі-терапії розширені до 4–17 років, залучені також усі категорії дітей. Хібукі працюють відтепер і в українських ІРЦ, і в дитячих лікарнях із високою ефективністю.
«Ми навіть не очікували, що методика працюватиме з підлітками ще краще, ніж із маленькими дітьми, – зазначає Дафна. – Терапія – це рефлексія, здатність говорити, відчувати та переживати. Під впливом травматичних подій діти будь-якого віку, як, власне, і дорослі, завмирають, ніби заморожуються, втрачають здатність розвиватись, ані фізично, ні когнітивно, ні морально. Вони можуть тільки регресувати у своєму розвитку. І тому підліток, виглядаючи як доросла людина фізично, може поводитися як дитина 5–7 років». Нині всі без винятку – і діти, і батьки, і педагоги, і керівники закладів освіти, адміністрацій – перебувають у травмі. І саме тому попереду довгий шлях, аби подолати цей хворобливий стан.
Купити чи продати іграшку хібукі неможливо. І методика, й іграшка захищені авторським правом. Сьогодні в Україні іграшки виготовляються на фабриці в Дніпрі, книжки та брошури друкуються у Львові. Виготовлення іграшок спонсорується меценатами.
«Хібукі – це не іграшка, – підкреслює Дафна Шарон-Максімов. – Це інструмент, з яким можна працювати в школах навіть без терапії, бо він дозволяє швидко й ефективно здійснювати будь-яку адаптацію (переїзд, інша школа, перехід із садочка до школи чи з молодшої школи до середньої тощо, в інший клас)».
Тож навіть після перемоги України хібукі, швидше за все, залишиться дієвим інструментом психологів та педагогів. Дуже приємно, що Хібукі є тепер і у Петропавлівському ліцеї №2.
