Сьогодні в Петропавлівці вручено державну нагороду «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) захиснику України Дмитрію Чернику. Відзнаку зі сльозами на очах отримали найдорожчі – мама, дружина Наталя та маленька донечка Поліна.
Для них Дмитрій – не просто Герой, він – найкращий син, люблячий чоловік, турботливий тато. У їхніх серцях він завжди буде живий.
Родина довго чекала на повернення Дмитрія додому. Понад чотири місяці він вважався зниклим безвісти після бойового завдання на Бахмутському напрямку.
Він пішов захищати Україну одразу після отримання повістки. У червні 2023 року проходив бойове злагодження під Слов’янськом, а згодом його підрозділ був перекинутий у найгарячішу точку фронту – поблизу села Роздолівка.
25 червня під час виконання бойового завдання потрапив під щільний артобстріл. Вже наступного дня його прізвище опинилося у списках зниклих безвісти.
Увесь цей час рідні жили надією, вірили в диво. Виплакали всі сльози. До останнього не хотіли вірити, що Дмитрія більше немає.
Лише у листопаді стало відомо, що серед останків, знайдених після припинення боїв, були виявлені частинки тіла Дмитрія та його військовий квиток. Експертиза ДНК підтвердила – це він.
Та мама й досі не може змиритися з цією втратою. Вона каже: «Він приходить до мене уві сні і каже: “Мамо, я живий”». Подібні сни бачать і інші члени родини. Вони хочуть вірити, що він просто потрапив у полон і ще повернеться.
Про Дмитрія із теплом згадують рідні, друзі, однокласники, вчителі. Класний керівник Валентина Володимирівна Поклонська говорить:
– Був добрим, чуйним, щирим, відповідальним. Важко говорити про нього в минулому часі. Не віриться. Не хочеться вірити…
Після школи Дмитрій працював на шахті, створив родину, виховував з дружиною двох діток. Донечці Поліні – 9 років, синочку Давіду у травні виповнилося 4.
Сьогодні, отримуючи державну нагороду, маленька Поліна тримала її в руках, наче частинку свого тата, якого так чекає.
Герої не вмирають. Вони живуть у серцях тих, хто їх любить.
Петропавлівка схиляє голови перед своїм Героєм…
