Тарас – лікар-хірург однієї з передових хірургічних груп, яка наближена до лінії фронту. Закінчив Тернопільський державний медичний університет. Тарас у складі хірургічної групи надає невідкладну цілодобову медичну допомогу як військовому, так і цивільному населенню. Останні чотири роки вся його професійна діяльність проходить в рамках міжнародного гуманітарного права. У День захисників та захисниць України Тарас розповідає нам про свою надважливу місію.
Цивільне населення частіше звертається за якими медичними послугами?
Переважно з пораненнями. На початку війни багато було дітей з пораненнями. На сьогодні вже менше, можна навіть сказати практично немає. Зараз до лікарні повернулися цивільні лікарі, тому медичні послуги надають саме вони. Ми хіба що за потреби допомагаємо та надаємо консультації. У лікарні немає певних вузьких спеціалістів, то наші лікарі їм допомагають у таких напрямках – судинна хірургія, нейрохірургія або хірургія загальної профілю. За цей період, що знаходжуся тут, співпраця з цивільними лікарями насправді склалася добре, я сказав би дружня.
У роботі які найважчі моменти для Вас, як лікаря?
Усі. Кожен випадок залишає слід. Перевага надається хірургічному профілю. Пацієнтів з «легкими» випадками ми тут практично не лікуємо. Наша група більше націлена на контингент середнього та важкого ступеню поранення. Це тяжкі травми та поранення, спричинені вибуховою силою та високо кінетичною енергією. В основному це контингент молодих захисників. Допомагають психологічно військовим капелани. які приїжджають та проводять певні заходи з розвантаження, пригощають солодощами, тістечками, піцою. Для нас, лікарів, найважливішим є зворотній зв’язок з пацієнтами, коли тобі телефонують, пишуть і дякують за врятоване життя.
Скільки часу тривають операції?
Три-чотири години. Це якщо поранення черевної порожнини чи грудної клітки. Намагаємося надати медичну допомогу швидко. Наша група надає повний обсяг невідкладної допомоги. Радіємо, коли організм наших хлопців швидко переносить потрясіння та приходить до швидкого одуження. Зазвичай це відбувається у військових до сорока років. Старшого віку пацієнти потребують більше часу на одуження. Звісно, все залежить від етапу медичної евакуації. Якщо все проведено вчасно, якщо надана перша медична допомога, саме в догоспітальній зоні, то у військового більше шансів на життя. Зараз внесено зміни на законодавчому рівні, де бойові медики можуть переливати кров на місці, це теж додає шанс нашим захисникам. Дуже багато випадків з посттурникетних синдромів у пацієнтів, коли доводиться, на жаль, ампутувати всю кінцівку пацієнту.
Як щодо матеріального забезпечення для професійної діяльності?
Забезпечення у нас на гідному рівні. У повному обсязі, можна сказати, забезпечені. Звісно, співпрацюємо і з волонтерами та благодійними фондами. З боку держави всі наші замовлення виконуються. Є певні розхідні матеріали, які потрібні завжди і у великій кількості, то у цьому випадку приходять на допомогу волонтери. У групі маємо визначений контингент медичного персоналу, він визначений вищим керівництвом штабу.
Ви, як лікар, де черпаєте сили? І як підтримуєте один одного?
Я – лікар-хірург, і сьогодні працюю в умовах повномасштабної війни за час масових втрат, тож сили мені надає кожне врятоване життя наших військових! Працюємо без вихідних. Кожен лікар має свій індивідуальний підхід до перезавантаження. З певним періодом часу проходять ротації, аби переключити свідомість та відпочити. Маємо чергування, підтримуємо один одного, підстраховуємо за потреби, якщо лікар потребує психологічного відпочинку. Я особисто емоційно «відключаюся» від важких думок про війно і роблю максимально ефективно свою роботу, рятуючи життя наших захисників. Ми знаходимося у закритому середовищі, бачимося з тими самими людьми протягом семи діб на тиждень, тому відпочинок нам вкрай необхідний.
Яке бажання чи мрію хочете втілити в життя після Перемоги?
Додому хочу! Родина чекає вдома! Сам я родом із Західного регіону України. Щойно здобудемо Перемогу, розпочнемо будувати щасливу та заможну Україну.
Зараз, де ми з Вами знаходимося, є прапор з написами. Хто саме Вам його подарував?
Це наш оберіг, який у нашій групі вже знаходиться багато років і завжди з нами, куди б нас не відправили. З нами цей прапор уже близько дев’яти років. Подарувала нам його військова частина, яка теж вже багато років тут розташована. Автографи на ньому залишають наші військові. Люди раді спілкуванню, новим знайомствам.
Ви віруюча людина? Були такі випадки. Які неможливо пояснити у медицині?
Так, віруюча. Є такий випадок. Це було рік тому, коли я був старшим групи. Один чоловік з м. С-ве отримав важке поранення грудної клітини, черевної порожнини, тяжке черепно-мозкове відкрите поранення. Тут на місці ми надали йому першу медичну допомогу, але він потребував нейрохірургічної операції в обласній лікарні. Виходило так, що з одним пораненням він зміг би доїхати, з іншим – ні. Коли відправляємо хворого, завжди пишемо номер телефону хірурга для контакту з наступним лікарем, який надавав першу медичну допомогу. Через деякий час спілкувався з лікарем по-іншому пацієнту. Обговорюємо важливі деталі, діагнози, і вона розпочинає розповідати про пацієнта, його діагнози і я розумію, що це саме той чоловік. Він залишився живим, одужав, хоча з його станом я не сподівався, що його, навіть, доправлять до лікарні. Це тільки Божа милість, не інакше. Але мені як лікарю приємно, що цей чоловік залишився живим.
