Минув рік від того страшного чорного дня, коли ворог обірвав життя нашого Героя Андрія Цараненка.
Невимовний біль наповнює серце кожного, коли у рідний край приходить тяжка звістка: «Загинув!» І кожного проймає думка: «Не може бути! Ні! Він не може загинути!» Здригається кожен від страшної думки. Сльози на очах знайомих. Перехреститься і витре хусточкою очі бабуся. А про те, що відчувають найрідніші – батько й мати – навіть страшно уявити.
Серпень 2024-го року…
– Андрій Цараненко загинув! – звістка облетіла село Хороше.
– Як так?? Недавно бачили його!
– Неможливо повірити, неможливо усвідомити.
– Андрію, Андрійку…
Через рік до могили приїхали побратими та посестри, щоб вшанувати памʼять Героя Андрія Цараненка. Згадували Андрія енергійним, веселим. І кожен спогад відгукувався болем.
Народився у селі Хорошому у добрій працьовитій родині Цараненків. Єдиний син у батьків Ірини та Віктора – надія на щасливе майбутнє. Милий білявий хлопчик був улюбленцем у всій родині. Зростав у любові, тому й ріс щирим та добрим.
У школі пам’ятають жвавим веселим хлопчаком за першою партою. Любив пожартувати, побігати з друзями у футбол. Після уроків поспішав додому. Від ранніх літ був привченим до сільської праці. Придивлявся, як майструє дідусь та тато. Пробував сам майструвати. Тато готовив техніку у поле – Андрійко поряд. Все йому було цікаво! А згодом самостійно обробляв земля та упорядковував садибу. Батьки та рідні не могли натішитися! Достойна зміна! Справжній господар.
Після школи вирішив здобути сільськогосподарську професію і навчався в Петропавлівському профтехучилищі. Здобув професію тракториста. Служив у лавах Збройних Сил України.
Після армії влаштувався слюсарем на Першотравенський ремонтно-механічний завод, вісім років працював на РМЗ. Потім здобув шахтарську професію та прийшов на блок №2 шахти «Степова».
У 2015 році за контрактом служив в АТО. Доєднався до Національної гвардії України. У званні старшого солдата воював за Донеччину в районі Волновахи, Очеретяного, Авдіївки.
Через рік повернувся до мирної праці. Відповідальний, добросовісний, без шкідливих звичок, Андрій був взірцем для товаришів по роботі. Всюди Андрія шанували за спокійну вдачу, щиру посмішку, за працелюбність.
Та завжди Андрія приваблювала праця на землі. Весь вільний час проводив у рідному селі, допомагав батькові. До будь-якої роботи мав хист – збудувати, полагодити, відремонтувати, виростити. Все Андрій умів! Все робив на совість і швидко!
Згодом Андрій одружився, народився синок. Повномасштабне вторгнення ворога змінило життя кожного українця. Андрій Цараненко знову стає до лав Збройних сил України, щоб боронити Україну від орди.
15 березня 2022 року у званні молодшого сержанта починає нести службу в 106-й окремій бригаді територіальної оборони. Захищав Україну на Донецькому та Запорізькому напрямку. Позивний Андрія – Цар. І він відповідав цьому позивному: був спокійним, виваженим, впевненим у Перемозі.
Побратими згадують:
– Ми були однією сімʼєю – кулеметники гранатометного розрахунку. Андрій був душею нашої бойової родини. Слів замало, щоб розповісти про нього! Відданий справі, розумний, до всього ставився, як справжній господар. Умів облаштувати побут і в окопі. Ми всі його дуже любили. Як рідного. Був сміливим воїном. І в той же час мріяв про мир. Якось в прифронтовому селі побачив комбайн. Сказав, що обовʼязково такий купить, щоб працювати разом з батьком на землі.
Мрії обірвалися в одну мить…
26 серпня 2024 р. у селі Чарівне Пологівського району Запорізької області Андрій Цараненко загинув від обстрілу ворожої артилерії.
Попрощатися прийшли рідні, сусіди, друзі, однокласники. І багато приїхало побратимів – чоловіки і жінки у військовій формі. Із глибоким сумом вони розповідали про звичайного хлопця з села Хорошого, який став для них рідним, про його веселу легку вдачу, про його сміливість і його подвиг.
Минув рік… Не минає біль…
Вічна памʼять Герою!
