Той, хто присвятив себе служінню культури, обрав для себе жертовний шлях служінню народу. Роботу працівників культури здавна називали культурним фронтом, а самих працівників – культармійцями. Хто знав, що ці слова стануть не просто метафорою, а дійсно матимуть такий важливий зміст. Пісня і слово стали зброєю проти ворога. А сцена розширила свої межі.
Ці слова про Зою Василівну Корнєву, яка відома вже багато років на сцені районного Будинку культури, на сільських клубних сценах, і на почесних підмостках міст України як методист, режисер, майстриня сцени.
Приємний дикторський голос, відверта щира вдача, незгасний оптимізм та режисерська майстерність давно вже зробили відомою для глядачів району та й далеко за його межами. Мистецтво конферансьє – особливе. Це особистий шарм, і почуття гумору, і вміння презентувати артиста на сцені і майстерність володіти глядацьким залом. І все це освоїла Зоя Василівна.
Тут вона жарт розкаже, тут про пісню розповість, а тут загадку загадає – і вже зала не зводить з неї очей. Одним словом, її роль важлива для всіх ланок роботи районного Будинку культури.
Свята та щасливі події змінили трагічні для нашої країни події. Війна зламала плани, та не зламала бойовий дух українців. Від перших днів війни Зоя Василівна Корнєва, художній керівник Петропавлівського БК, взяла на себе важливу місію – організовувати необхідну волонтерську роботу: допомагати вимушеним переселенцям. І люди відгукнулися!
Місцеві жителі несли ковдри, подушки, посуд, дитячі речі, іграшки. А гості селища, вимушені переселенці, могли підібрати собі потрібне. Працівники БК допомагали сортувати, складати речі. Зоя Василівна займалася розселенням родин, які втратили свій дім. Із словами подяки приходили люди до неї.
Із початком зими постало питання про виготовлення окопних свічок. І знову ініціативу виготовляти окопні свічки взяла на себе Зоя Корнєва. Вона згуртувала навколо себе однодумців – мешканців громади – які разом з нею стали до важливого виробництва.
Наразі її фронт – виготовлення маскувальних сіток. Вона займається пошуком та придбанням основи (сітки) та матерії. Із повагою ставляться до керівника жителі селища. І навколо неї організувалася потужна команда з вчителів Петропавлівського ліцею №1, молоді селища, вимушених переселенців: Ольга Бородіна, Наталія Євтушенко, Тетяна Василенко, Валентина Плюта, Любов Власенко, Олена Нікітіна, Олена Лебедєва, Анастасія Рудник, пані Світлана, Любов Бугай, Людмила Панасенко.
Вдалося Зої Василівні налагодити зв’язки з волонтерами України та Європи. Продовжують готувати передачі на фронт через петропавлівських волонтерів.
Таку обрала долю Зою Василівна Корнєва. Завжди у русі, завжди у дії, завжди серед людей. Життя як мить! А ось вже й ювілейна дата – 60 років. Не лякає вона активну і позитивну людину. Її оточує молодь, яка додає їй сил, а Зоя Василівна щедро ділиться своїм досвідом та секретами майстерності з молодшими колегами. Адже її теж багато років тому зустріли й навчили, додали впевненості й сміливості.
Починалась її професійна стежина з Будинку культури колгоспу «Більшовик». Закінчила Зоя училище культури й була призначена директором цього закладу. Згадує добрими словами вона Ковальського Степана Васильовича, який очолював Будинок культури раніше, а потім став працювати художнім керівником. Багато чого передав Степан Васильович молодому фахівцеві, а головне – нестримний оптимізм і бажання нести культуру, як тоді говорили, – в народ.
Готували концерти для жителів селища, виїжджали з культурними десантами в поля. Був в Степана Васильовича мотоцикл, на якому побували по всіх колгоспних полях. Концерти-блискавки, як їх тоді називали, заряджали бадьорістю колгоспників.
Всі сценарії писала Зоя, сама ж була й організатором цих заходів і ведучою. Тоді ж почала Зоя і співати в хоровому колективі «Колос», яким керував Степан Ковальський. Одна із перших почала співати вона і в щойно створеному колективі «Джерело».
Вийшла заміж, одна за одною народилися доньки. Згодом Зоя Корнєва почала працювати в районному Будинку культури. Робота культармійців не має часових рамок: чи вихідні дні, чи вечірня година – коли люди відпочивають, вони працюють. Напружена праця – концерти, конкурси, фестивалі, часті виїзди за межі району. В Будинку культури повиростали й доньки. Працювали всі самовіддано, не очікуючи нагород, чи подяк.
У важкі смутні 90-ті роки, як ніколи, від працівників культури чекали підтримки. Люди жили без зарплат і з пустими прилавками. Та пісня не повинна була змовкнути. Перші роки незалежності держави. Тоді й починають відроджуватись народні традиції. Знаменно, що саме Зоя Василівна започаткувала проведення свята Івана Купала у районі. День народження її якраз і припадав на цей день. Тож і перше свято Купала в Петропавлівці пройшло вдало. А згодом традицію підтримали й сільські Будинки культури.
У 1992-му році обласний фольклорний фестиваль проводили в селі Хороше біля річки Самари. Свято вдалося на славу! Не лише жителі району приїхали сюди, а й кращі колективи області. Автором сценарію і ведучою була Зоя Корнєва. Обласне керівництво помітило талановитого режисера та ведучу й запросило її провести ще одне обласне свято у парку Шевченка. Це було дуже почесно – адже Зою Василівну було визнано кращою ведучою області!
Тепер вже Зоя Василівна може похвалитися й своїми учнями, які унаслідували її таланти. Творча співпраця з дітьми, з молодшими колегами дає свої плоди. Разом з Каріною Лисяк Зоя Василівна готує сценарії свят. Вміє вона прислухатися до думки молодих, бере нові ідеї для втілення. Вміє і любить працювати з молоддю. І завдяки спільній праці на сцені є ще одна талановита ведуча – Каріна.
Шанують у колективі Зою Василівну за активну громадську позицію, за щиру вдачу й професіоналізм.
Чоловік Зої – Ігор, палко закоханий в спорт, тому й розуміє, що для дружини робота важлива. Тож підтримує її, так само як і Зоя підтримує фанатичне захоплення спортом чоловіка.
Палку вдачу успадкували й доньки: вони такі ж активні, емоційні та оптимістично налаштовані.
Говорять: час рікою пливе. Ні, час не пливе, час стрімко летить! Здається, щойно прийшла на роботу після культосвітнього училища юна режисерка до Будинку культури, а ось вже й більше ніж 30 років промайнуло.
А ось вже й ювілей – 60 років.
У визначний для нашої місцевості день народилася Зоя Василівна Корнєва – 7 липня, в День Івана Хрестителя, в народне свято Івана Купала.
Нехай же будуть благословенними всі справи, які вона вершить. Хай тепло, добро й злагода назавжди оселяться в родині! А плідна праця на благо нашого краю приносить задоволення і радість!
