Артур Юзкевич – старший солдат, який разом з іншими бійцями батальйону “Донбас” боронить нашу землю на східному рубежі. Чоловік родом із села Нова Миколаївка, що у Барвінківському районі Харківської області. Під час останньої поїздки волонтерів з Петропавлівки до лінії фронту вдалося поговорити із Артуром про те, як проходить військова служба, де його застала війна і як він зараз спілкується зі своєю родиною.
Артуре, ким Ви працювали до початку війни? І де вона вас застала?
До початку війни я працював у будівельному бізнесі в м. Києві. Проживав у місті Ірпінь з родиною. Там нас війна і застала. 8 березня 2022 року ми були змушені виїхати з міста. Родина поїхала до західної України, а я – у Харківську область до батьків. Зараз моя сім`я знову повернулася до Ірпеня.
Коли дізналися, що почалася війна, які були перші думки?
Спочатку не міг в це повірити. Ніколи не думав, що ми будемо жити під час війни. Із самого ранку 24 лютого 2022 року мені подзвонили друзі і повідомили страшну звістку. Для нас це був шок! Хіба у 21-у столітті може таке статися?! Тепер ми добре розуміємо, що ворога неодмінно треба гнати з нашої землі! І навіть не сумніваюся – Перемога буде за нами!
Як Ви стали до лав захисників?
Це було моє особисте свідоме рішення. З кінця жовтня 2022 року вже був у батальйоні. Декілька місяців проходив військову підготовку. Тепер з побратимами на Донецькому напрямку боронимо рідну землю.
Як часто отримуєте посилки від рідних? Є можливість їм телефонувати з передової?
На жаль, часто отримувати посилки від сім’ї не маю можливості. Але завжди чекаю з нетерпінням, коли дружина відправляє улюблені домашні страви та солодощі. Намагаюся бути постійно, наскільки це можливо, з родиною на телефонному зв’язку.
Є вихідні на війні чи хоча б час на відпочинок?
Вихідних, зрозуміло, немає. Якщо вдається довше поспати, то це і є вихідний. Звісно, буває час і на перепочинок, але ми розуміємо, що це війна. Повноцінно відпочивати будемо вже вдома, коли здобудемо Перемогу. А ми її обов’язково здобудемо!
Змінила війна ваші життєві погляди?
Так! Змінила на все! Як ніколи добре став розуміти цінність самого життя. Знаю, що кожна хвилина, година важлива! Треба радіти кожному, хто поруч, з ким спілкуєшся. Ми часто забуваємо прості речі у мирному житті, увесь час десь поспішаємо, щось намагаємося наздогнати. А цінувати треба світанки, можливості спілкування з родиною, дітками та батьками.
У важкі хвилини де черпаєте сили?
У думках про рідних. У мріях про скорішу зустріч та теплі обійми з донечкою Златославою та дружиною Аліною. Ось в липні донечці буде вісім років. Час спливає швидко. Хочу, аби всі діти нашої країни більше ніколи не знали, що таке війна та не втрачали на війні батьків.
Чим плануєте займатися після Перемоги?
Точно не знаю. Але, можливо, підпишу контракт та продовжу службу. В армію мене змотивував піти мій друг Назар. Разом служили у батальйоні. Зараз він в іншому підрозділі, але зв’язок з ним підтримую.
Якщо порівняти українську армію з російською, у чому є відмінність?
У нашій армії цінуються люди. І це головне! Кожен побратим стоїть горою за своїх. У них такого немає. Не дарма ж на них говорять орки – лізуть і лізуть, як таргани, у яких відсутні життєві цінності. Наша українська армія мужня та сильна духом! Ми на своїй землі, нам є за що і за кого боротися, навіть ціною власного життя. І у цьому наша Перемога!
