Сезон в’язаних шкарпеток у розпалі. Наші захисники, коли отримують посилки з шкарпетками, запитують: «А в’язаних домашніх немає?» Розбирають миттєво! Бо гріє не лише шерстяна нитка, а й енергія того, хто в’язав з любов’ю та добрими думками й побажаннями.
В’язати шкарпетки – неабияке мистецтво, і не кожен може його опанувати. А треба ще й швидко! Зволікати не вийде! Морози стоять, зима за вікном. А вони, наші захисники, у жорстокі морози ведуть жорстокі бої.
Тетяна Конюшенко з Дмитрівки в’язати шкарпетки вміє, але не так швидко, як справжні майстрині. Тож знаючи про вміння Рудь Віри Семенівни, вирішила допомогти з матеріалом.
Від осені Віра Семенівна почала в’язати шкарпетки. В’язала спочатку, розпускаючи старі светри. То час йшов ще й на розпускання. Тому Тетяна Петрівна вирішила допомогти, знайшла в Інтернеті сайт, де можна зробити гуртову покупку шерстяних ниток, і купила 3 кг пряжі.
– Із нових ниток робота пішла швидше, – говорить Віра Семенівна. – Уже перші в’язані з цих ниток шкарпетки поїхали на передову.
Тетяну Петрівну майстриня жартівливо називає своїм спонсором, а шкарпетки – спільною працею.
