Ляхімець Віктор Дмитрович, водій Петропавлівської бригади швидкої медичної допомоги №32, за кермом більше 50 років.
Коли вперше сіли за кермо?
У 1972 році пішов служити до армії, там вперше сів за кермо автомобіля. Перед армією закінчив водійські курси. На військовій службі закінчив школу сержанта на відмінно і так розпочав своє водійське життя. Машину дали мені Урал-375, півтора року на ній їздив. Техніку люблю з юних років. Мені подобалося її ремонтувати. У мене багато було братів, вони мені привили любов до техніки та давали перші уроки водіння за кермом. Старші брати теж працювали шоферами і я у юності проводив час з ними за ремонтом машин. Коли я вже сам сів за кермо, то був добре знайомий з транспортом.
Коли розпочали працювати водієм?
У 1974 році я повернувся з армії і почав працювати водієм у Петропавлівській лікарні, де і працюю по теперішній час.
Водій на швидкій – це відповідальна робота, важко працювати?
Ні, не важко, адже ми людські життя рятуємо. Зараз буває і два-три рейси щодня робимо в обласну лікарню, але головне для нас, водіїв, вчасно доставити хворого до лікарні. Буває й таке, що не встигаєш перепочити з рейсу, як новий виклик отримуємо і одразу за кермо. Навіть не відчуваєш втому, тільки коли приходиш додому – почуваєшся замореним. Розпочинав працювати на ВАЗ-452, величав свою машину «Красава», ми з нею багато разом від’їздили – аж 14 років! Я її беріг, з любов’ю до неї ставився. У моїй «Красаві» навіть шторочки були, хоч на той час і забороняло це керівництво. Я своїми руками її ремонтував, інколи допомагали мої друзі Карпенко Леонід та Пухтій Микола. Всю ходову частину та мотор машини сам робив. Коли її забрали у Дніпро, мені було її дуже шкода.
Хоча й отримав нову машину, але сумував довгий час за своєю. За довгий період роботи на «Красаві» жодного летального випадку не було. Всіх довозив вчасно. У першу чергу, це заслуга фельдшерів, вони професіонали своєї справи. Бували і тяжкі випадки, але все одно тільки завдяки вчасно наданій допомозі ми довозили всіх пацієнтів до лікарні. Працював на той час я з 8:00 до 16: 00 години, але і вночі викликали їхати. Звісно, є і приємні моменти, які я згадую все життя. Це виклики до породіллі. Треба було терміново молоду жінку доставити до полового відділення. Дякуючи досвіду фельдшерів, а пологи приймали прямо у машині, все пройшло добре. Маму та дитя довезли у лікарню здоровими. За мій досвід водієм, в автомобілі швидкої народилося двоє діток.
Бували і такі випадки, коли на трасі обганяли молоді та завзяті водії. І я своїй казав «А ну, ріднесенька, давай покажемо, що ми можемо!», ніколи моя «Красава» не підводила. Вона ж у мене розумниця була, завжди мене слухала! Жодного випадку не було, щоб машина ламалася в дорозі.
На якій зараз машині працюєте?
Зараз у нашому розпорядженні сучасний автомобіль «Пежо», оснащений всім сучасним та необхідним обладнанням для надання екстреної медичної допомоги. Маємо турнікети, перев’язочні матеріали, дефібрилятори, апарати кардіографи, пульсоксиметри, кисневі маски, захисні спорядження. Зараз всі водії працюють на одній машині. І всі водії бережно ставляться до неї. Так що наш автомобіль отримує любов від усіх нас. Головна лікарка Зайчикова Світлана Анатоліївна з розумінням до нас ставиться, завжди знаходить можливість, аби транспорт був вчасно відремонтований та на ходу.
Чи вступають інші водії дорогу швидкій?
Майже всі водію вступають дорогу! Дотримуються правил. Це дуже приємно і важливо для нас.
Вдома теж є автомобіль, продовжуєте їздити поза роботою?
Є! Син Леонід подарував мені на день народження десять років тому. За довго до цього син розпитував у мене, якби була у мене можливість придбати машину, то яку б хотів. Я казав йому, що придбав би ту, на яку легко можна купити автозапчастини. Машину треба любити і самому ремонтувати. Так і зробив мені подарунок. Викликав до себе у місто Дніпро і вручив ключі. Каже: «Батя, це тобі! Щоб ти не їздив на велосипеді та перевозив все на ньому» (ми тоді тримали городів декілька, і я весь урожай перевозив на велосипеді). Своїх синів Леоніда та Сергія теж з дитинства навчав водити машину. Садовив на коліна та вчив. Брав їх на допомогу у ремонтуванні своєї «Красави», привчав моїх хлопців самим розбиратися у техніці. Зараз у мене є онучка Влада, яка здобуває освіту, та онучок Віктор, йому 7 років. Назвали онука на честь дідуся, йому до вподоби рибалка, полювання та походи за грибами. Сподіваюся, що, коли підросте, теж навчу його водити машину.
Що побажаєте початківцям водіям у свято Дня водія?
Треба любити свою техніку, знати її та бережно до неї ставитися. Тоді вона виправдає сподівання власника. Дотримуватися, звісно, правил дорожнього руху!
