Від самого вечора п’ятниці 24 жовтня і до ранку наступного дня Петропавлівка перебувала під ударами ракет і шахедів. Смерч під назвою війна забрав людські життя, наніс руйнування, що враз змінило цієї ночі життя сотень людей.
Мало хто міг спати цієї пекельної ночі у Петропавлівці. Звуки шахедів, ракет, літальних апаратів лунали без упину.Здавалось,вони не припинялись ні на мить.
-Я всю ніч зовсім не спала, – розповідає старший касир Петропавлівської автостанції Лариса Лубенська.О третій ранку піднялася, стала збиратися на роботу. Двічі намагалась прорватися на своє робоче місце, але по вулиці Миру територія була перекрита. Зайшла з іншого боку, від вулиці Шкільної, у темряві підсвічувала собі фонариком. О п’ятій ранку відчинила двері. Ворожі удари пробили дах, всередину згодом натекла вода, бо пішов дощ. Повилітали вікна.Наші ДОПАСовці з Дніпра привезли будматеріали, плитами OSB «зашили» понівечені вікна. Всередині повигрібали всі уламки, хоч світла і нема, але навчилися вже виживати. З 14-ї години дня суботи рух автобусів з нашої автостанції відновився.
Вітер гуляв у проріхи від ударів по даху кафе «Вітерець». Збоку його якраз намагалися затулити брезентом, щоб хоч дощ не потрапляв досередини. На даху – сонячні батареї, побиті пострілами, немов решето.
Картина території поблизу того, що ще вчора називалось кафе «Шутерс» – затишної, гарної будівлі з червоної цегли, приголомшувала.
-Ще вчора ми з товаришем тут їли, – розповів молодий хлопець Андрій. До речі, дуже смачно було. Сюди прилетіла балістика, ось уламки викладено на парканчику. Все понівечене, розтрощене. Жодної автомашини цілої на місцевому авторинку, який тут знаходився, нема. Дерева обдерті, одні голі стовбури стоять. Авто, на яких ще залишились оголошення «Продам», уже ніхто не купить.
Біля магазинів «Аленка» і «Avtotop» всі уламки скла та шиферу прибирають у автопричеп. Усі вікна вибиті, то працівники робили необхідні заміри, щоб незабаром закрити порожні отвори. Поруч енергетики лагодили пошкодження на високовольтній лінії, щоб відновити електроенергію.
Натовп людей зібрався коло автомашини гуманітарної місії «Проліска».
-Це екстрене реагування на обстріл, – розповіла працівниця місії Ольга. Ми надаємо людям гуманітарну допомогу у вигляді матеріалів для екстреного ремонту житла: OSB плити, плівка і брезент пластиковий з люверсами.
Віктор Володимирович проживає на вулиці Лугова, говорить, що їх зачепило трішки. Він від самого ранку звернув увагу на «шипіння» газогону, розташованого на розі вулиць,то працівники газслужби оперативно ліквідували пошкодження, наділи «хомут» на трубу.
Тетяна Таран – в шоці від страшної ночі. Біля сімейного міні-магазинчика «Гном» вона прибирала територію. Кому магазин дитячих іграшок, які безмовно дивляться через розбиті вікна, став на заваді? Зі страхітливою регулярністю, не розбираючи, ворожі ракети і шахеди наносять свої смертоносні удари.
-Дах пошкоджено в магазині, вікна вибило, а людей для того, щоб замінити побите скло у вікнах, зашити їх плитами обмаль, – говорить вона. Пригнічує те, що внаслідок такого руйнування ти залишаєшся зі своїм горем один на один.
Її квартира – в середньому під’їзді житлового двоповерхового будинку по вул.Миру,117. Якраз посередині цього будинку на даху безпорадно, в хаосі звисають дерев’яні балки. В будинку не було світла, газу, була тільки вода. Але у дворі люди працюють: кожен щось та робить. Збирають уламки, гудить генератор, завдяки йому розпилюють плити OSB, зашивають вікна.
Людмила із Шахтарського, говорить, що приїхали до дядька. Почули про біду та приїхали допомогти. Родичі, хороші знайомі постраждалих родин зайняті відновлювальними роботами. Навіть у будинку №135, що височіє напроти найбільш постраждалого житлового будинку, майже немає цілих вікон, хоч вони і євро.Були.
Плита перекриття у крайній квартирі на другому поверсі 117-го будинку впала додолу.
Тетяна Таран розповіла:
– Вночі на дорозі, якраз напроти нашого будинку, сталася аварія. Машина військового збила рятівника, який саме сідав у автомобіль. Мешканці вийшли на вулицю, адже було дуже шумно, треба було подивитись, що ж сталося. А тут стали кричати: »Шахеди!». Я бігом добігла до першого під’їзду у дворі нашого будинку. Коли стався вибух, я оглохла. А ті люди, які були на узбіччі, біля будинку на вулиці зазнали загибелі та поранень. Ніхто не знав, що так станеться.
-Ми будемо виїжджати, – твердить Тетяна і сльози відчаю котяться впо обличчю.
Скільки горя приніс цей ворожий наліт, який все не припинявся і не припинявся і якого було чутно по всій Петропавлівці.
Юлія Дудіна, знана і відома всім волонтер, вирішила бути поруч. Разом з усіма вона зайнята прибиранням на території багатостраждального будинку мікрорайону «Лікарняний»:
-Після минулої суботи, коли удари завдали по лікарні, мені подзвонили хлопці і попередили: “ Це тільки початок. Юля, не ходи на роботу.”
-Тому ми всі виїдемо.
… Життя продовжується. Якщо це можна назвати життям.
