Майже рік, з 31 липня минулого року наш односельчанин Олександр Лісок перебував у статусі «зниклого безвісти». Майже рік його доля була невідома. А 10 липня 2025 року рідні отримали сповіщення: солдат загинув під час виконання бойового завдання.
Невідомість гірша за все на світі. Як прожили цей майже рік найрідніші Олександра: його мама Людмила і старша сестра Наталя, можна тільки здогадуватись. Краялось серце, тяжкі думки охоплювали єство.
– Тихий, скромний,спокійної вдачі, мій брат ніколи нікому не зробив зла, – розповідає його сестра Наталя. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому і працював у службі охорони на шахті. Не мав своєї сім’ї – так уже склалося. Не мав шкідливих звичок: не пив і не курив. 30 листопада 2023 року Саша був мобілізований Синельниківським РТЦК, проходив навчання в Германії протягом двох з половиною місяців.
Мій брат не любив фотографуватися, не мав такої звички позувати на фоні якихось краєвидів, військової техніки. У нас навіть його фото у військовій формі відсутнє. Та хіба у цьому справа? У нашій пам’яті він живий і відносно здоровий. Не віриться, хоч на руки й отримали всі підтверджуючи документи.
Саша входив в евакуаційну бригаду, яка забирала поранених з лінії вогню. 16 липня 2024 року стрілець-помічник гранатометника Олександр Лісок разом зі своїми товаришами мав евакуювати пораненого,який в бою втратив ногу. Під час виконання цього завдання, розпочався шалений обстріл ворога. З евакуації пораненого солдат Лісок уже не повернувся. Як стало відомо потім, він помер від вибухової травми.
7 липня 2025 року слідчий з міста Кам’янське повідомив рідним Олександра, що тіло невідомого на той час, загиблого на полі бою солдата знайшли 19 липня 2024 року і відправили в морг цього міста. Там він і перебував, аж доки всі аналізи на співпадіння ДНК не склали 99, 999 відсотка з рідними і не була проведена процедура остаточної ідентифікації. При надходженні в морг тіло фотографують. По цих фотографіях і проводилось опізнання, на яке поїхала сестра Наталя Тимченко.
Класний керівник Ірина Георгіївна Лубенська тепло згадує свого колишнього учня:
– Я прийшла до учнів класним керівником у 7 класі. Саша – світловолосий блондин від природи і взагалі, як-то кажуть, «світла людина». Він добре вчився у школі, був позитивним хлопчиком. Відкритим всьому новому, довірливим. Товаришував із багатьма друзями. Завжди відпочивати ми ходили гуртом із класом і він завжди брав участь у всіх позашкільних заходах. У нього виходив «тонкий, влучний» жарт, умів підмічати те, що інші не побачили. Мав позитивне світосприйняття, у школі був дитина – дитиною. А після школи вже віддалився.
Олександрі Ліску було 48 років. Для чоловіка це не вік. Жити б ще та жити.
Але він загинув, захищаючи нас і нашу землю. Загинув поблизу населеного пункту Воздвиженка Покровського району Донецької області.
Світла і вічна пам’ять Олександру, ім’я якого має давньогрецьке походження і означає “захисник людей» або «той, хто відвертає ворога». Він захистив.
Ціною власного життя.
