13 червня минає два роки з дня загибелі на фронті Олександра Вербицького. Захисника, сім’янина, чоловіка. Його дружина Галина Ніколаєва згадує про те, що значив він для родини, про біль, про пам’ять, про любов:
Вже два роки, як немає поруч мого коханого чоловіка – Олександра .
Два роки, як тиша після твого “Доброго ранку” стала надто гучною…
Як ранок без спільної кави став найсамотнішим часом доби.
Олександр був справжнім – щирим, усміхненим, сильним і турботливим. Його спокій заспокоював мене, коли я хвилювалася. Він був моїм всесвітом: опора, підтримка, найкращий друг, чоловік, кохання. З ним я почувалася захищеною.
Він любив землю, працю на ній. Посаджений ним сад, доглянута городина – це була його стихія, його спосіб творити. І навіть у праці він завжди знаходив час для нас, для сім’ї. Бо найголовніше для нього – щоб ми були разом.
Його віддушіна – рибалка. Там, на березі він міг посидіти, послухати воду, помріяти. Хоч життя не давало багато часу на спокій, він ніколи не нарікав. Усе вирішував із посмішкою, з легкістю.
Любив наші вечори на кухні, коли діти спали, а ми говорили про все на світі. Його сміх був таким заразливим, що навіть у найважчі моменти ми сміялися разом – ” як дурні”, казав він. І цей сміх досі лунає в моїй душі…
Він безмежно любив донечку і синочка. Чекав їхньої появи з нетерпінням. Два роки без нього – це як дві вічності. Дітям важко. Їм бракує його ласки, підтримки, турботи. Він не побачив, як син почав говорити, як росте. Не побачив, як донечка закінчила школу…
Але я знаю: його любов живе в наших дітях. Вони несуть у собі його силу, характер, доброту, посмішку. І навіть через біль я відчуваю його присутність у кожному їхньому кроці, в кожному слові.
Я вірю, що він спостерігає за нами з небес. Оберігає.
Бо він – Герой. Загинув, виконуючи бойове завдання.
Загинув заради нас. За Україну. За Свободу. За Мрію.
Його смерть – не тільки наша особиста втрата. Це втрата для країни. А ми – живемо.
Кожного дня, крізь біль, крок за кроком. Заради нього. Заради нас. Заради дітей.
Олександр, ти завжди будеш у нашому серці.
Твоя пам’ять – у наших дітях.
Пам’ятаємо. Любимо. Несемо твоє світло далі.
