Так сказала поетеса, відмовившись від звання Героя України.
Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930 в Ржищіві Київської округи у родині вчителів.
1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу спалили в 1943 році разом з усім селищем. Цьому присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Після закінчення середньої школи № 123 на Куренівці навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року. Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950-1960-х років.
Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом із І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих.
Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня.
1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім’я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Відзнаки і нагороди
Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Почесний доктор Львівського національного університету.
Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка
Лауреат Премії Антоновичів
Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
Відзнака «Золотий письменник України».
У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
У 2015 році малу планету Сонячної системи названо Ліна Костенко.
